«Менi однаково, чи буду…»

Шевченкіана «березільців»-шевченківців розпочалася виставою «Гайдамаки» (1924) в постановці видатного режисера-реформатора української сцени Леся Курбаса та відомого сценографа Анатолія Петрицького. У цій епохальній для розвитку національної сцени виставі великого значення набували масові сцени. Данило Антонович, один із виконавців ролей у «Гайдамаках», згадував: «Ні Залізняк, ні Гонта, ні Ярема не були для нього (Л. Курбаса) героями у прямому розумінні цього слова. Головне — щоб єдністю поривань, думок вони були зв’язані один з одним, з народом, який увійшов у виставу живою, могутньою силою».

Прем’єрна вистава «Мені однаково, чи буду…» — тринадцята постановка у славетній Шевченкіані театру, починаючи від резонансної новаторської вистави «Гайдамаки» за Т. Шевченком у режисурі Леся Курбаса (1924).

Літературний текст вистави складають вірші поета різних років. Вистава віддзеркалює основні мотиви багатогранної творчості Т. Шевченка та адресована передусім нашим молодим сучасникам. Режисер-постановник цієї мистецької акції заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник вважає, що громадянська і мистецька позиції Тараса Шевченка є актуальними сьогодні. Тому принциповим для постановочної групи вистави було те, що її сценічна дія і персонажі позбавлені часової і соціальної конкретики.

У художній цілісності «Мені однаково, чи буду…» відіграють роль такі її чинники, як ритміка, виразна пластика рухів і жестів акторів, побудова сценічної дії за принципом контрапункту. У музичному оформленні вистави органічно поєднуються фрагменти з творів композиторів-класиків Бетховена і Шопена із улюбленими сучасною молоддю піснями гуртів «Бандур-бенд» і «Кому вниз» на вірші Т. Шевченка.

Цю виставу обов’язково треба побачити на власні очі, а ми щиро вітаємо шевченківців з цією непересічною роботою та бажаємо молоді театру таких само потужних, актуальних та пронизливих робіт.