Ще пару тижнів тому в Харкові можна було зустріти багато людей, які ідею проведення Євро сприймали якщо не вороже, то принаймні скептично. Уже пару днів тому ці ж громадяни зі сльозами на очах обіймали останніх голландських уболівальників та брали з них слово повернутися до нас якомога скоріше.
Ще пару тижнів тому фанати, які збиралися приїхати до України із «прогресивної Європи», з острахом питали, чи насправді у нас часто трапляються вуличні перестрілки та чи дійсно на трибунах у нас скандують лозунги на підтримку Гітлера. Уже пару днів тому вони дякували Україні за це свято та радили піти подалі тим, хто намагався їх відмовити їхати до нашої країни.
Європа «увімкнула» Україну. І якщо Київ та Львів і так стабільно відвідували європейські гості, якщо Донецьк вже почали впізнавати завдяки «Шахтареві», то Харків розкрився на повну красу саме за ці дні. Харків завжди позиціонувався як індустріальне місто, апріорі не дуже привабливе для туристів. До того ж велика кількість пам’яток радянської епохи у наших очах принижувала естетичну цінність міста. Ми звикли здебільшого скептично або іронічно ставитися до наших пам’ятників, будівель, вулиць, і лише одиниці усвідомлювали їх реальну вартість. Завдяки Євро ми отримали змогу побачити Харків із зовсім несподіваного ракурсу, бо наших гостей вражали зокрема ті речі, на які ми самі рідко звертаємо увагу.
Переважна більшість нещодавніх відвідувачів нашого міста щиро зізнавалися, що про Харків вперше почули лише тоді, коли з’ясувалося, що там проводитимуться матчі Євро-2012. Так, як, наприклад, мюнхенець Штефан, який довго не міг вирішити, чи варто їхати в Україну, чи ні.
— Німецька преса дуже несхвально відгукувалась про Україну. Зі шпальт постійно летіли заклики не їхати до вас, тому що, мовляв, там небезпечно, там вбивають собак, там жахливі умови життя і таке інше. Але, на щастя, я поїхав, і, маю сказати, що вражений від побаченого! У вас фантастична країна!
Він провів у Харкові один день, порадів перемозі рідної збірної над Голландією та оглянув місто. Архітектор за фахом, він зупинявся чи не біля кожної будівлі в центрі нашого міста, щоразу захоплено вигукуючи: «Боже мій, та це ж справжній сталінський ампір!», «Яка краса! Хіба це правда, що Харкову лише трохи більше 350 років?!».
— У вас чудове місто. У Німеччині зараз все будується під гаслом «клас і стиль», а у вас чи не кожна будівля в центрі — це витвір мистецтва. Але що особливо мене вражає, так це метро. Таку красиву підземку я бачив хіба що у Москві. Заходиш туди, як до музею.
Проте не всі очікування Штефана від України справдилися.
— Ще до від’їзду із Німеччини я уклав список речей, які конче необхідно буде зробити в Україні. Я вирішив, що обов’язково маю передати бутербродів для Юлії Тимошенко та відчути на собі ефект електрошокерів, які, наскільки я зрозумів, дуже любить застосовувати ваша міліція на стадіонах. На жаль, не вдалося!
З неменшою тривогою очікував своєї поїздки до України і вболівальник із Лондону Джордж.
— Кадри, які нам продемонстрували журналісти ВВС, були справді приголомшливі. Картини прояву расизму та нацизму на українських та польських стадіонах вражали. Але потім стало зрозуміло, що вони були просто вирвані із контексту та скомпільовані у такий спосіб, щоб спробувати витворити із цього сенсаційний матеріал. Про що казати, коли у расисти була записана фанатська група варшавської «Легії», яка називається «Білий легіон» через те, що їх команда грає у білих футболках!
Окрім футболу, заради якого Джордж, власне, і наважився на цю небезпечну мандрівку, він також хотів оглянути пам’ятки радянської епохи, зокрема, в Харкові.
— Знаю, що якраз біля центральної площі у вас стоїть пам’ятник Леніну. Я до цього був у Москві і залишився вражений величчю та розмахом радянської архітектури, тож дуже хочу побачити щось подібне і у вас. Для нас це свого роду екзотика, в Англії такого не знайдеш.
У голландського фаната із Неймегена на ім’я Данні були свої причини, щоб остерігатися поїздки в Харків.
— Саме тоді, коли я вже почав планувати свою подорож до вашого міста і став шукати житло, мені попалася стаття про те, що всі готелі та хостели в Україні тримає мафія. Це нібито призводить до того, що ціни на кімнати піднімаються в десятки разів, але найбільша загроза полягає в тому, що тебе, скоріш за все, ошукають, коли ти бронюватимеш місця та оплачуватимеш завдаток.
Звісно, не додавало йому впевненості і те, що велика кількість харківських хостелів не мали англійської версії сайту, що не тільки утруднювало пошук, а й залишало не дуже сприятливе загальне враження. Проте ні він, ні його друзі не спинилися перед цим прикрим непорозумінням.
— Ми тут, і все влаштувалося якнайкраще! Важко передати ці враження, які у мене залишились від Харкова. Я вболівальник зі стажем, добре пам’ятаю і наш домашній чемпіонат Європи у 2000 році, і минулий турнір в Австрії та Швейцарії, але такого драйву ще не було.
Ці слова справді дорогого кошту-ють, бо сприймати їх треба укупі зі спортивними результатами збірної Нідерландів, показаними у нашому місті. Якщо після трьох поразок вболівальники не починають ненавидіти це місто та не мріють рознести його на друзки — це багато про що говорить.
Данні не приховував, що оглядати монументи, історичні пам’ятки та музеї йому було нецікаво.
— Я приїхав сюди відпочивати: дивитися футбол, тусити, пити пиво. У вас чудові клуби! Не гірше навіть, ніж в Амстердамі. І люди такі ж відкриті.
Вторить йому і австрійка Даніелла:
— Я уже побувала і в Києві, і у Львові. Фантастично красиві міста. Але атмосфера в Харкові мені набагато ближча. Вона вільніша, розкутіша. Я би сказала, що Харків — місто з перчиком.
А ось на що жалілися гості, так це на майже абсолютне незнання харків’янами англійської мови. Ані місцеві мешканці, ані міліціонери, ані навіть волонтери здебільшого не могли порозумітися із середньо-статистичним європейцем. Проте наше дешеве пиво дуже спрощувало процес комунікації, а мешканці Харкова з такою гостинністю поставились до іноземних вболівальників, що мовний бар’єр не зіпсував настрою жодній із сторін.
Говорити про успіх України загалом і Харкова зокрема у проведенні Євро ще зарано, але уже зараз можна наголосити на перших його позитивних результатах. Насамперед на тому, що ми перестали бути terra incognita для європейців. Тепер уже будуть абсолютно неможливими такі дикі заяви, які дозволяв собі, наприклад, багаторічний екс-капітан збірної Англії Сол Кемпбелл, говорячи, що з України можна повернутися лише у труні. ВВС більше не зніматиме ганебних сюжетів, викриваючи нібито квітучий расизм на наших футбольних трибунах. Німецький «Шпігель» не напише, що в Україні страшно ходити по вулицях, бо у нас встановлений трохи не мілітаристський режим.
Цілком вірогідно, що ніхто з нещодавніх гостей Харкова більше ніколи не відвідає цього міста. Проте це вже не має ніякого значення з огляду на минулі десять днів. Європа відкрила Харків не тільки для себе, але й для нас самих і, що найголовніше, полюбила його.
Тепер черга за нами.