Хабар — давати чи ні?

«Хабар» — це слово сьогодні знає будь-яка дитина. А питання «Давати чи ні?» виникає в голові у обивателя досить часто: будь то при влаштуванні дитини в садок або школу, при оформленні закордонного паспорта або медичної довідки, в процесі реєстрації фірми або ж при отриманні висновку СЕС. Найважче, мабуть, навести приклад, хто зараз хабарі не бере. Причин процвітання хабарництва безліч. Можна згадати про жадібність, скупість і інші людські пороки, а можна — про роздутий чиновницький апарат з численними адміністративними процедурами, які просто фізично неможливо виконати правильно і вчасно.

Не можна однозначно сказати про хабарництво взагалі. Тут кожен окремий випадок треба розглядати окремо. Є різниця, чи виходить ініціатива від споживача, який хоче тим самим уникнути проблем або отримати переваги, або ж хабар вимагає чиновник. Хабар може бути стимулом чиновника виконати свої прямі обов’язки добре (хоча за це він отримує зарплату), а може скластися так, що за хабаром підуть професійні порушення або навіть злочини.

У зв’язку з усіма цими факторами, людина кожного разу, опиняючись в ситуації, що припускає хабар, робить вибір. Вирішити буває складніше чи легше, адже на іншій чаші ваги може бути, наприклад, пара тижнів очікування потрібних «папірців», а може бути і життя коханої людини. Зрозоміло одне: кожна така ситуація вибору — це стрес як для хабародавця, так і для хабароотримувача (звичайно, за умови, що ми говоримо про «середньостатичну» людину зі «середньостатичною» совістю).

Багато підприємців спеціально наймають «відповідальних по зв’язках з громадськістю» людей, які й займаються «улагоджуванням проблем». Судячи з відгуків, наявність такої людини у фірмі позбавляє начальника від зайвого головного болю і навіть дарує ілюзію «чистої совісті»: адже самому начальнику не доводиться мати справу з чиновниками. А люди, що виконують «чорну роботу», теж найчастіше вини на собі не відчувають, оскільки працюють виключно на благо фірми, яка їм не належить.

І що ж виходить, хабарництво — замкнуте коло? Насправді дуже багато чого може залежати від внутрішнього вибору людини, особливо, якщо вона начальник або просто авторитет для інших людей. Адже вибираючи для себе, вона вибирає і для них.

Згідно ст. 170 Кримінального кодексу України дачею хабара називається підкуп посадової особи шляхом передачі (вручення) їй у власність грошей, майна або надання послуги майнового характеру за вчинення або невчинення посадовою особою дій в інтересах того, хто дає хабар.

Як зазначив Пленум Верховного суду України, посадова особа, яка дала хабар за одержання певних благ, пільг чи переваг для установи, організації чи підприємства, несе відповідальність за дачу хабара, а за наявності до того ж підстав — і за інший злочин (зловживання посадовим становищем, розкрадання тощо).

У діях особи, яка у зв’язку з вимагательством у неї хабара до його дачі звернулася до органів влади з метою викрити того, хто вимагає хабар, складу злочину немає. Тому вона звільняється від відповідальності не на підставі ч. З ст. 170 КК, а на підставі п. 2 ст. 6 КПК. Гроші й інші цінності, які ця особа з метою викрити вимагача передала йому, на підставі п. 5 ст. 81 КПК повертаються законному власнику.

Отже, вирішувати вам, але пам’ятайте, що, даючи хабар, чи для прискорення якихось дій, чи уникання черги ви розбещуєте посадову особу й самі ж провокуєте її на подальше його вимагання.