Чемпіонка Паралімпіади з Харкова зібрала вже понад 10000$ на потреби рідного університету (фото)
Майстер спорту України міжнародного класу з настільного тенісу, харків’янка Марина Литовченко – відома українська спортсменка. Вона чемпіонка та бронзовий призер Паралімпійських ігор, переможець чемпіонату світу та неодноразовий призер чемпіонатів Європи. З початку повномасштабної війни в Україні одна з головних цілей для Марини стала допомога ХНУ імені В.Н. Каразіна – вишу, в якому вона навчалася, та в якому працює зараз. Телефонний дзвінок кореспондента спортивної редакції «Харьковских известий» застав Марину Литовченко в Чехії, де вона зараз готується до відповідальних змагань та продовжує вести активну роботу по збиранню коштів для «Каразінського». Всі подробиці далі.
Марино, спочатку у вас була мета продати свою золоту медаль Паралімпійських Ігор-2020, а всі зібрані кошти направити на благодійність?
Так, з кожним днем війни український народ потребує дедалі більше допомоги. І, насамперед, я думала, чим можу допомогти особисто. По-перше, як спортсменка, я продовжую виступати на міжнародних змаганнях. Адже українські атлети своїми виступами і високими результатами наочно демонструють усьому світу, що ми незалежна, самостійна і вільна держава, що ми українці. По-друге, в разі наших перемог піднімається наш прапор, лунає гімн. І це теж своєрідна допомога для України та її міжнародного іміджу. Але було ще бажання допомогти і матеріально рідному місту, та, зокрема, своєму ВНЗ в цей нелегкий час. Адже я працюю в «Каразінському» на соціологічному факультеті, знаю ситуацію з середини. І, перш за все, хотілось допомогти саме людям, своїм колегам та студентам. Адже ХНУ довгі роки підтримував мене у багатьох начинаннях, і для мене була велика честь допомогти тепер своєму вузу. Дійсно, спочатку була мета продати свою золоту нагороду Паралімпіади, адже я зрозуміла, що ця медаль має зіграти більш вагому роль, як в моєму житті, так і для людей.
Як Ви вирішили її продати, та чому надалі змінили своє рішення?
Я порадилась спочатку зі своїм деканом Оленою Сергіївною Мурадян, потім з ректоркою ХНУ Тетяною Євгенівною Кагановською. Розповіла, що в мене є така ініціатива. Далі вирішили виставити відповідний пост у Фейсбуці. Багато людей позитивно сприйняли цей поступок, але були й ті, що писали мені, як я можу продавати цю знакову та важливу нагороду, до якої йшла так багато часу. Це мене трохи розчарувало, адже вони не розуміли, що ця медаль навпаки стала ще більш цінною для мене через те, що вона може принести велику користь. Трохи згодом, коли вже розпочався аукціон, мені подзвонив мій друг і сказав, що медаль все ж таки краще залишити в Україні, адже виборювала я її саме для нашої країни та запропонував мені інший варіант – щоб і нагорода залишилася в мене й благодійний збір коштів все одно був. Я погодилась, бо головна мета була саме в фінансовій допомозі Університету.
Про що йде річ?
В мене є давній друг Сергій Васильєв, який і зараз знаходиться в Харкові. До речі, він засновник та розробник відомого стартапу «TenniRobo» – компактного професійного робота для настільного тенісу, який стане в нагоді для нас спортсменів на тренуваннях та підготовці до змагань. Так ось, саме Сергій запропонував мені зареєструватися на відомій американській благодійній платформі GoFundMe, яка дозволяє людям збирати кошти на різні цілі, починаючи від повсякденних подій, таких як свята та випускні, і закінчуючи серйозними життєвими обставинами. Далі Сергій підключив вже своїх знайомих, зокрема Євгена Вегера, який зараз проживає в США і вже він допоміг з реєстрацією на GoFundMe. (Посилання на збір та відеозвернення Марини Литовченко на цій платформі: https://www.gofundme.com/f/help-kharkiv-university).
Як працює ця платформа і на кого вона розрахована?
Збір коштів проходить в американських доларах, а благодійниками виступають саме люди з США та Європи. Це дуже важливо, що гроші надходять не з України, адже українці наразі самі в складному становищі. В цьому і була наша ідея – зібрати кошти не з українців, а саме з-за меж України. Це більш важкий шлях, але, як на мене, він правильний. Однак, не з усіх країн світу можна поповнювати рахунок на цій платформі, тому частину коштів мені скидають на мій особистий рахунок, а я вже потім переводжу їх на GoFundMe. Взагалі до проекту підключилися вже близько ста людей. Платежі різні, починаючи від 5-10 доларів, а найбільший поки був на 900$ від невідомого благодійника з США. Наразі ми зібрали вже першу значну суму в 10 тисяч доларів. Зараз збір продовжується. Важливі й особисті зустрічі. Так, у Чехії мені організували зустріч зі студентами одного з університетів, де я розповіла про цей проект і після цього заходу пішли платежі і з цієї країни. Хоча багатьох людей, які приймають участь в цій добрій справі я, звичайно, не знаю, проте дуже вдячна їм за їх позицію та щиру допомогу.
Яка кінцева мета Вашого збору на GoFundMe?
10000$ – це лише початок. Ми вказали, що наша ціль 30000$. Всі кошти будуть переведені до нашого Каразінського університету. А вже там на місці вирішать, на які потреби вони будуть витрачені. На мою думку, цими коштами треба підтримати людей, які працюють в цьому ВНЗ. Важливіше за людей нема нічого, тим паче, що війна триває, і на жаль, ми бачимо, що ракети ще й досі летять на Харків… Звичайно, зазнали руйнувань корпуси нашого вишу, практично повністю зруйнований спорткомплекс. Після війни їх обов’язково потрібно буде відновлювати, проте зараз, я вважаю, важливо надати допомогу саме людям. Навіть на свій День народження я зробила міні-проект, заявивши, що частина коштів, яка надійде у цей день, буде одразу перерахована на допомогу студентам мого соціологічного факультету. Зібрали тоді 45 тисяч гривен, частину з яких відправила на банківські карти студентам, а іншу – перевела в долари на надіслала на рахунок GoFundMe.
При цьому Ви продовжуєте витупати на міжнародних змаганнях. Який у Вас зараз спортивний графік?
Зараз я знаходжусь у Чехії, де мене і ще багатьох українських паралімпійців гостинно прийняв Паралімпійський комітет Чеської республіки. Нам створили чудові умови для тренування, не має жодних побутових питань. На початку травня виступала на міжнародному рейтинговому турнірі у Словенії, де завоювала максимальні три золоті нагороді – в одиночному розряді, жіночій парі та міксті. Виступати зараз стало складніше, адже на тобі велика відповідальність. Ми представляємо свою країну і, звичайно, як ніколи, прагнемо максимального результату. До того ж Міжнародна федерація настільного тенісу наразі взяла на себе зобов’язання приймати українських спортсменів на безкоштовній основі, і це ще більша відповідальність, тому що ти розумієш, що світ тебе підтримує, і ти маєш викладатися на всі 100 відсотків. Зараз готуємось до відповідальних змагань в Чехії, які відбудуться в місті Острава наприкінці червня. Це буде один з відбірних турнірів до чемпіонату світу з настільного тенісу серед паралімпійців, що пройде в листопаді. Спочатку, взагалі, через війну в Україні, планували надати нашим спортсменам автоматичний допуск на чемпіонат світу, але потім вирішили, що краще нам виступати на відбіркових змаганнях, якщо є можливість. І це правильно, адже так ми отримаємо змагальну практику, бачимо своїх суперників та можемо проаналізувати свою та їх гру.
Які ще у Вас подальші плани?
Зараз складно будувати якісь плани, враховуючи теперішні реалії. Але я ставлю перед собою цілі, які треба обов’язково реалізувати. Це й нові спортивні звитяги, тому що це можливість продовжувати свою улюблену справу та приносити користь країні. І, звичайно, буду і надалі збирати кошти на потреби ХНУ ім. Каразіна. Необхідно постійно бути в русі, підключати до цього проекту нових людей. Мене надихає те, що живеш не тільки для себе, а й допомагаєш іншим. Вірю в беззаперечну Перемогу України в цій війні, адже зараз для цього об’єдналася вся країна. Наші захисники та захисниці успішно боронять Україну на фронті. Але є ще медики, рятівники, поліцейські, волонтери, журналісти та мільйони звичайних громадян, кожен з яких вносить і свій вагомий внесок в спільну Перемогу! Навіть репост в соціальних мережах про допомогу, то вже добра справа. І всім нам треба й надалі підтримувати один одного в ці непрості часи, не зупинятися на половині шляху. Україна обов’язково переможе, відбудується та стане ще кращою та величнішою!