«Дiалоги заради миру» у Харковi

Ми опинились у масштабній кризі, до якої не були готові. Наслідки війни, гальмування реформ, падіння економіки, суперечливе розуміння минулого підігрівають суспільні конфлікти. Жорсткі дебати, словесні суперечки переростають у насильницькі дії.

Задля збереження миру, запобігання насильству потрібні нові формули, «дорослі моделі» розв’язання проблем. Адже, як показує досвід, рішення, нав’язані громаді зверху — без врахування її думки — посилюють поляризацію та агресію. Відповідно сторони конфлікту мають самі винайти прийнятне для всіх рішення.

Одна з продуктивних формул залучення громади до розв’язання конфліктів — діалог. Це розмова між людьми з полярними поглядами за участю фасилітатора — нейтрального посередника. Мета такої розмови — почути думки всіх присутніх, утримуючись від оцінок та критики особистостей, без намагання переконати інших у своїх поглядах. Переступити через стереотипи, образ ворога, напрацювати нові спільні норми поведінки.

Ініціатива «Діалоги заради миру» у харківській громаді, яка стартувала у жовтні 2014 року, спрямована на вирішення ідеологічного конфлікту — протистояння між прихильниками та противниками повалення пам’ятника Леніну. До розмови запросили громадських активістів, викладачів, журналістів, студентів. Кипіння емоцій під час розмови, не стало на заваді учасникам, щоб з’ясувати, що їх насправді турбує. І в результаті зустрічі виявилось, що обидві сторони «об’єднує одне бажання: жити у спокійному, комфортному місті».

З жовтня по травень група з постійними та новими учасниками обговорювала теми ідентичності Харкова, перспективи та обмеження процесів примирення у громаді. Розглядала та аналізувала причини харківських конфліктів, розмірковувала, як їм запобігти, і головне — надавала рекомендації, як знизити радикальні настрої серед населення міста, зберегти мир у рідному Харкові.

---

Однією з рекомендацій запобігання конфліктам у Харкові стала «Декларація громадської згоди». «Декларація — стихійний громадській договір. Те підґрунтя, з яким ми можемо вирішувати економічні, соціальні проблеми міста. Це — фіксація здорового глузду, який ми винайшли у наших діалогах».

Документ група розробляла та редагувала спільно, він закликає до мирного співіснування людей різних національностей, віросповідань, політичних поглядів, соціального та професійного статусів.

Декларація — результат консенсусу учасників харківського діалогу, своєрідний приклад, що у Харкові люди домовляються, щоб запобігти ескалації конфлікту та знизити поляризацію.

В Інтернеті, на сторінках у соціальних мережах кожний бажаючий може поділитися інфографікою документа на своїй сторінці. Подібні репости є свідченням підтримки принципів Декларації. Листівки Декларації можна взяти на «Станції Харків», у Харківському кризовому інфоцентрі.

Серед інших результатів діалогів учасники визнали, що на зустрічах з опонентами віч-на-віч «за ідеями побачили живих людей». Зауважили, що суспільство роз’єднують політтехнології. Нагнітання істерії та страху політики та ЗМІ використовують для прикриття невирішених проблем та гальмування реформ у країні. Діалоги у прямому відвертому спілкуванні допомагають розібратися у проблемі.

«Коли ми зіткнулись із конфліктами, ми виявилися не готові їх вирішувати. Досвід інших країн не завжди тут працює. Під час зустрічей ми відпрацювали специфічні проблеми регіону. І коли у суспільстві виникне запит на вирішення конфліктів, учасники цих діалогів будуть вже підготовлені, щоб відповісти на нього. Масштабно невелика група вирішити велику проблему не може, однак великий шлях починається з маленьких кроків…»

Кроками закріплення практики діалогів мають стати:

1. Пропаганда діалогів та їх використання різними суспільними групами у вирішенні різних проблем. Наприклад, об’єднання громад, вирішення земельних питань, полегшення адаптації переселенців та воїнів АТО, обговорення законопроектів та інші потенційно конфліктні питання.

2. Залучення до діалогів представників місцевих органів влади, щоб вони особисто переконались у ефективності діалогу, а отже, могли сприяти його майбутній інституціоналізації.

Діалог має стати звичним, навчити громадян брати власну відповідальність за вирішення конфліктів, розвивати громадську демократію.