Украинцы работают ради общей победы

Війна круто змінила життя мільйонів українців. Багато з них стали на захист рідної Батьківщини, працюють волонтерами й вносять свою вагому частку заради спільної Перемоги. Серед них і провідні харківські спортсмени, які не залишились осторонь від людської біди. Спортивна редакція «Харьковских Известий» вирішила познайомить ближче з тими, хто ще не так давно прославляв Україну на міжнародних змаганнях, але під час війни призупинив успішну кар’єру спортсмена чи тренера, аби допомогти нашій країни.

Таких людей, на щастя, дуже багато. Сьогодні ж ми поспілкувалися з майстром спорту міжнародного класу, призером чемпіонату Європи, багаторазовим чемпіоном України з тхеквондо ВТФ, а нині дитячим тренером СДЮСШОР «Динамо» Дмитром Каруником.

Дмитре, як для Вас розпочалася війна?

24 лютого був у Харкові, у своїй квартирі разом з моєю дівчиною. Десь о п’ятій годині ранку зателефонувала її мама і сказала, що розпочалася війна… Спочатку був шок, не понімали, що робити та й взагалі, як таке можливо. Деякий час залишалися у Харкові, переїхавши з дівчиною до її батьків, потім жили у моїх родичів у селі біля Валок. У мене велика
родина, в хаті було одинадцять людей. Розумів, що потрібно діяти, совість не дозволяла просто сидіти без діла. Були думки стати до лав тероборони, але на той час туди приймали людей з військовим досвідом й тих, хто мав власну зброю. Тоді вирішив стати воленторем.

Сьогодні Ви знаходитись у Вінниці?

Так. У цьому місті вже був мій брат, до нього я поїхав, разом з дівчиною та її батьками. Наразі ми з братом працюємо у великому волентерскому центрі. Робота різна, збираємо та сортируємо гуманітарну допомогу, плетімо маскувальні сітки, відвантажуємо фури, закуповуємо речі та продукти на потреби військових та цивільних громадян. Відправляємо
вантажі на передову, до Харкова та в інші міста, які найбільш постраждали від російської агресії. Постійно на зв’язку з друзями у Харкові, моїми колегами, це спортсмени і тренери нашої Федерації – Вадим Кулик, Ельвін Гамідов, Владислав Таранов, Андрій Горячкін та інші. Вони кажуть, які речі потрібні в першу чергу, ми шукаємо, домовляємось про транспорт, відпрацьовуємо логістику. Нещодавно відправили на Харків 20 тонн гуманітарного вантажу. Взагалі мешканці Вінниці, як і українці в інших містах країни, зараз дуже об’єдналися. Це люди різних професій, віку та статусу, але всі вони працюють заради спільної справи та Перемоги над ворогом. Ми тісно працюємо з місцевими волонтерами Ольгою Саркісовою, Ольгою Дерновою, Олегом та Олесею Малими. Багато отримуємо допомоги від небайдужих людей. В тому числі, нещодавно кошти на потреби військових нам виділила й Федерація тхеквондо ВТФ України.

У Харкові після закінчення спортивної кар’єри Ви працювали дитячим тренером. Підтримуєте зараз контакти з Вашими підопічними?

Звичайно. Діти у безпеці, хтось залишився в Україні, хтось виїхав з батьками в Європу. Якщо є час, спілкуюся з ними в інтернеті, даю завдання з ОФП, поради по тренувальному процесу. Дуже за ними скучив. Є й провідні українські спортсмени, які також продовжують тренуватися в Європі, виступають на змаганнях. В тому числі й тхеквондисти.
Так, на мою думку, якщо є можливість, треба виступати на міжнародній арені. Українські спортсмени роблять велику справу, продовжуючи прославляти нашу країни далеко за її межами, і вони мають шалену підтримку по всьому світу.

Які у Вас подальші плани?

Я не знаю, коли закінчиться ця війна, але багато українців роблять все, аби наблизити нашу Перемогу. Звичайно після війни прагну повернутися до тренерської діяльності, зібрати своїх вихованців. У Харкові російські загарбники під час одного зі своїх ракетних обстрілів знищили СК «Уніфехт», в якому також проходили наші тренування. Діти дуже засмучені. Але я впевнений після війни ми все відбудуємо, Харків стане ще кращим і потужнішим, в тому числі, й у спортивному напрямку.