Украина – ЕС. Простая банальная пауза. Мнение экспертов

«Суспільство перегодували аргументами «за» і «проти». У суспільстві посіяли надто завищені очікування від Угоди. Асоціація мислиться як ледве чи не панацея та надія для України. А це зовсім не так», – считает украинский политолог Кость Бондаренко. -Отже, що маємо на сьогоднішній день?

Місія Кокса – Квасневського зайшла в тупик. 13 листопада вона має звітувати про стан виконання Україною взятих на себе зобов'язань по підготовці до підписання Угоди про асоціацію. З одного боку, Україна виконала переважну більшість вимог ЄС (із так званого “списку Фюле”, який один мій французький приятель назвав “шагреневою шкурою Фюле” – адже список – подібно до шкури із повісті Бальзака – то розширювався, то звужувався: спершу він складався з 19 пунктів, потім – з 11, у травні скоротився до 6, у вересні знову з'явилася вимога відправки Тимошенко на лікування, у жовтні вона була замінена на вимогу повного звільнення і політичної реабілітації екс-прем'єра). З іншого – справа Тимошенко залишається каменем спотикання при прийнятті рішення щодо України.

За п'ять днів після звіту комісії Кокса і Квасневського засідання Ради Міністрів закордонних справ країн Євросоюзу має визначитися із тим, чи рекомендувати підписання на Вільнюському саміті Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Позиція України зводиться до наступного: ми не просто задекларували європейський вібір, а й протягом року прийнялі ряд важливих законів, кримінально-процесуальний кодекс, підготували закон про прокуратуру та нове виборче законодавство. У нас відбулися серйозні зрушення у сфері свободи слова та засобів масової інформації, органи державної влади стали більш відкритими. Ми впроваджуємо європейські стандарти та готові до серйозних збитків для нашої економіки. Що ще потрібно? Хочете підписувати Угоду про асоціацію – підписуйте без додаткових умов. Ні – то ми нікуди не спішимо. М'яч на вашому полі.

Отже, ми нікуди не спішимо. Такий лейтмотив останніх днів. Україну абсолютно влаштовує пауза у стосунках з ЄС. Це не означає кардинальний поворот. Це не означає розворот на 180° – вбік Митного союзу. Це означає лише паузу – приблизно на рік.

Прем'єр Микола Азаров вже заявив про майже фантастичну суму (160 млрд.), яку має заплатити Україна за підписання Угоди. Підозрюю, що ця цифра завищена і включає й непрямі втрати. Але навіть найбільш обережні підрахунки економістів говорять про 3 – 5 млрд. євро можливих втрат у перші роки дії Угоди. Називаються галузі, які можуть найбільше постраждати – авіаційна, машинобудівна, вугільна, металургійна, хімічна тощо. Угода може пожвавити імпорт в Україну недорогої та якісної європейської техніки, що своєю чергою стимулюватиме кредитну активність банків. Але водночас обмеження для експорту українських товарів в РФ, а також зменшення надходжень у бюджет від митних зборів на кордоні з країнами ЄС, може негативно позначитися на загальному стані економіки України.

Помиляються ті, хто вважають, що Угода про асоціацію обернеться фінансовою допомогою Україні з боку ЄС: європейська фінансова модель надто неповоротка і забюрократизована, з моменту прийняття рішення про фінансування проектів до надання перших траншів проходять довгі місяці. Можливі кредити МВФ прямої прив'язки до Угоди про асоціацію не мають – МВФ має свої вимоги та критерії щодо України.

Є велика кількість факторів, з якими доводиться рахуватися. Якщо би Україна всуціль складалася з інтелігенції, журналістів, блогерів, офісних працівників, ІТ-фахівців, представників малого і середнього бізнесу та політиків – можна було би сміливо рухатися в напрямку Європи (щоправда, у цьому випадку для України не були би актуальними політиками ні Янукович, ні Тимошенко). Натомість що робити з представниками великого бізнесу? Що робити зі Сходом України? Що робити з шахтарями, металургами, машинобудівниками? Переорієнтовувати їх на роботу у сфері послуг? Ви уявляєте собі металурга-офіціанта або шахтаря з 25-річним стажем, що перекваліфікувався на масажиста? А великий бізнес тисне на владу – так, як у 1918 році ПРОТОФІС тиснув на гетьмана Скоропадського. Ще трішки – у Києві з'являться похмурі і брудні люди, що методично стукатимуть касками по асфальту перед урядовими будівлями.

З іншого боку, Росія, побачивши рішучі наміри України щодо європейської інтеграції, починає пропонувати вигідні умови співпраці – в атомній енергетиці, літакобудуванні, зниження цін на газ, фінансову допомогу. І цього разу – без категоричної вимоги приєднання до Митного союзу, що було немислимим ще півроку тому. Якщо дійсно все те, що озвучив Сергій Глазьєв, Росія готова дати Україні за факт непідписання Угоди про асоціацію, – то саму історію з Угодою було варто придумати, аби отримати згадані поступки.

Тут ми впритул підходимо до історії двох загадкових зустрічей президентів Російської Федерації та України – 26 жовтня та 9 листопада. Обидва рази президенти зустрічалися поза офіційним протоколом, тет-а-тет, без сторонніх осіб. Обидва рази – поза межами Москви.

За інсайдерською інформацією, Путін у Сочі запропонував Україні той перелік преференцій, який згодом був озвучений Глазьєвим та іншими рупорами: багатомільярдний кредит, інвестиції в будівництво заводу з виробництва ядерного пального для атомних електростанцій – для потреб України, спільну участь у будівництві літаків, зниження цін на газ.

Другий раунд переговорів мав дати відповідь на питання про гарантії для України. Адже Харківські угоди 2010 року не були виконані російською стороною. Де гарантії, що Росія піде на виконання нових угод? Позиції Росії та України розійшлися принципово ще до самої зустрічі: Україна вімагала, щоби зустріч відбувалася гласно, Росія наполягала на закритому форматі – навіть без повідомлень преси. Звідси недолуга інформаційна хвиля про те, що «Янукович не долетів до Москви» (дійсно – зустріч відбувалася не у Москві). Потім – ще більш недолуга заява прес-служби російського президента про те, що «зустріч у Москві все-таки відбулася» (хоча Путіна у Москві в цей час не було). Росії все-таки доводиться давати гарантії – на випадок перенесення підписання Угоди.

Клубок суперечностей довкола України може призвести до того, що пауза – проста банальна пауза – може стати реальним виходом із ситуації. Бо надто багато пристрастей. Надто багато невизначеності. Надто великі ризики. За рік можуть відбутися разючі зміни. Принаймні у Європі відбудуться вибори до Європарламенту, які багато що змінять і розставлять по своїх місцях: більшість із тих, хто сьогодні задають тон в переговорах з Україною, втратять свої мандати, прийдуть нові єврокомісари. Наступного року буде інша дійсність і інша структура європейської політики.

…Я залишаюся прихильником європейської інтеграції України. Я ніколи не погоджуся на кардинальний поворот. Але я не прихильник інтеграції за будь-яку ціну.

І я готовий чекати – рік, два – аби лише в майбутній Європі Україна була не слабкою ланкою, не непорозумінням і зоною постійної нестабільності, у якої лише одна приваблива риса – її чорноземи, а впливовим гравцем. Принаймні, не менш впливовим, ніж Польща.

А в усій епопеї довкола інтеграційних процесів та Угоди про асоціацію я бачу вагомий позитив: народжується українська суб'єктність. Україна, ставлячи жорсткі умови і перед Європою, і перед Росією, перетворюється із факта світової політики у фактор. Вона стає цікавою для світових гравців – як гравець, а не як м'ячик у глобальному світовому тенісі», – заключает эксперт.