Серпень 1943-го. Весь Харків святкує визволення міста від німецьких загарбників. Здавалося , що з кожним днем війна все далі від людей, які змогли під час бойових дій вціліти. Та для Олександри Павлівни Дубровіної все лише розпочиналось. Її забрали на фронт. На той момент їй було 20.
Олександра Дубровіна учасниця війни
И так я с этой 5-й гвардейской армией прошла до конца войны.
Стенографісткою та машиністкою у складі 214 запасного полку 5-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту Олександра Павлівна пройшла всю війну. За плечима визволення українських та європейських міст і населених пунктів. Вона якраз одна з тих, хто дійшов до Берліну.
Олександра Дубровіна учасниця війни
День Победы мне пришлось встретить в Праге. Нашу армию послали в Прагу, потому, что в Праге была забастовка, там чехи бастовали. Наши быстро их успокоили. И мы эшелонами приехали домой.
Ризикуючи своїм життям, Олександра Павлівна додому повернулась з Перемогою. Її фронтовий шлях закарбований у орденах та медалях. Тепер після 75 років з Дня Перемоги, Олександра Дубровіна всю "сіль війни" зберігає у спогадах. Якими і поділилася з міським головою Геннадієм Кернесом. Мер завітав до учасниці війни у гості, щоб напередодні свята Великої Перемоги особисто подякувати від всіх харків'ян за безцінний подвиг.
Геннадій Кернес Харківський міський голова
Победитель и герой Вы! Мы имеем большое уважение к таким людям как Вы! И преклоняемся перед Вами. Как те, кто понимает то, что произошло во время тогда, когда Вы были молодой и защищали Родину и то, что вы сделали. Мы это все понимаем, поверьте мне. Все понимаем.
В гарному настрої за чашкою чаю, Геннадій Кернес з учасницею війни переглянули фотографії. Поговорили про життя та те, якими зусиллями кувалась Велика Перемога. І наскільки вона важлива для кожного.
Всі 75 років із Дня Перемоги Олександра Дубровіна переживає неабияку гордість, що у 1945 змогли зберегти, а після підняти з руїн післявоєнний Харків.
Олександра Дубровіна учасниця війни
Для всех хочу мира. Всем-всем здоровья. Чтобы все были счастливы и здоровы. И мир, чтобы был. Больше ничего не хочу. Для Харькова, чтобы он так и процветал, как процветает. Я как помню кокой он был во время войны. Вот когда я приехала в 1945 году. Его не узнать было. Одни обломки были. Доски на досках. Кирпичи на кирпичах. Проезда не было для машин. Машины в обход проходили. Так что Харькову хочу пожелать чтобы он процветал и Геннадий Адольфович потрудился хорошо, чтобы он еще лучше был.
