Харків попрощався з заслуженим архітектором України Віктором Лівшицем

Він воював за мирне небо Харкова у Великій Вітчизняній війні, а після – відбудовував місто, підняв з руїн Харківський національний університет. У вісімдесят дев"ять років пішов з життя заслуженний архітектор України, лауреат державної премії Віктор Лівшиць. Попрощатися з ним прийшли рідні, колеги, друзі. Більшу половину життя Віктор Лівшиць віддав проектуванню вишів. Юридична академія, спортивний комплекс ХПІ та багато інших освітніх закладів в Харкові, Україні та сусідніх державах належать саме його руці.

Сергій Чечельницький головний архітектор міста

-Он обладал таким невероятным качеством распознавать людей и выбрать невероятно талантливых людей, и организация Гипровуз, которую он много лет возглавлял была славна этой традицией. Из Гипровуза вышло очень много людей, которые возглавляют архитектурные бюро в Харькове, Киеве, Москве и теперь конечно же зарубежом .

Віктор Лівшиць пройшов шлях від архитектора до директора, а після – головного архітектора інституту. І зміг зібрати під своїм началом передових спеціалістів.

Володимир Осипов директор Харківського філіалу Українського державного інституту з проектування учбових закладів

-Его школа – это целая эпоха, школа еще кроме того вузовского проектирования. Он еще кроме этого любил юмор, он был доброжелательный, он был всегда в центре таких шуток-прибауток, всегда ценил этот юмор и всегда был в этом плане и все эти качества завоевали всех будем говорить, тех, кто с ним прошел эту школу.

Захоплювався архітектор і скульптурою. Створював ескізи пам"ятників Гіршману, Ярославу Мудрому і не тільки. Один з останніх його проектів – пам"ятник Висоцькому. Разом з скульптором Олександром Демченко вони перемогли конкурс на кращий ескіз.

Олександр Демченко скульптор

-Это как хобби его было, у него всегда на столе лежал пластилин, лежал каркас, он всегда просил привезти какие-то железки для работы, какие-то идеи постоянно он осуществлял. Он приезжал ко мне в цех, ходили, обсуждали это все, это казалось бы так недавно, эта утрата очень серьезная для меня.

Та найбільшою втратою це стало для дружини архітектора Жанни Василівни. Для неї він був коханням всього життя.

Жанна Мульчина вдова архітектора

-Виктор Исаакович конечно был необыкновенным человеком, то что он очень талантливый, у него такой тонкий вкус.

Він пішов з життя, а останнє його творіння – великий бард Володимир Висоцький втілений у бронзі буде відкритий до Дня міста. До цього моменту Віктор Лівшиць не дожив менше двох місяців.

Анастасія Полякова