Харьковчанин, последний освободитель Киева, принял участие в празднования 69-ой годовщины освобождения столицы

Шістдесят дев’ять років перемоги. Двадцять восьмого жовтня тисяча дев’ятсот сорок четвертого року Україна була визволена від німецько-фашистських загарбників. Тоді молоді хлопці, тепер сивочолі ветерани, згадують цей день з теплом у серці. Михайло Бушков визволяв Київ та Харків. Курсантом Ленінградського училища він потрапив на фронт у сорок третьому.

Михайло Бушков ветеран Великої Вітчизняної війни

-Программа была усиленная, мы учились 14 часов в сутки, занимались, но не успели мы закончить эту программу, как все училище в полном составе было направлено в район Курско-Орловского выступа.

А звідти – визволяти Бєлгородщину. П’ятого серпня бійці Червоної армії увійшли в місто. Після – відправилися на Харків

Михайло Бушков ветеран Великої Вітчизняної війни

-Западная окраина города Харькова, перерезали вот это по сути дела дорогу на Сумы, вот так по сути был взят город Харьков.  Большие страшные разрушения были, мне казалось, что как будто город вымер, как будто в городе никого нет.

Але роздивлятися все часу не було. Попереду – Київ. Треба було форсувати Дніпро та укріпити свої позиції на плацдармі.

Михайло Бушков ветеран Великої Вітчизняної війни

-Мы шли в темноте, вдоль этого берега, представьте, запрещалось даже курить солдатам, а если курили, то это знаете.. украдкой.

Коли війська перетинали річку, вода стала червоною, розповідає Михайло Якович. Це гинули радянські солдати від куль та снарядів ворога. Та зупинятися не можна було, адже був наказ – Ні кроку назад. І молоді хлопці йшли, боролися за кожен клаптик рідної землі.

-Бой ведь это тяжелое испытание моральных и физических сил человека, независимо от всех сложностей, которые окружают человека, необходимо выжить, необходимо преодолеть эти неимоверные условия.

Михайло Якович очолив кулеметне відділення. Пройшов чимало міст України та Польщі.

-Все побито, все разрушено, мертвая земля, вернее сама земля не мертвая, но мать Земля тоже плачет, от тех взрывов от тех разрушений, которые выпали на нее.

У битві під Сандомиром в Польщі Михайло Бушков був поранений.

-Разрыв снаряда, мины и по голове осколок прошел. Учитывая, что организм солдата молодой,  пришел в сознание, завязали, забинтовали и через 5 дней в строю.

На фронт він так і не повернувся – його відізвали, аби продовжив навчання. З його товаришів по училищу у живих він залишився один. З понад тисячі юнаків. Михайло Бушков був нагороджений медаллю "За відвагу" та орденом Червоної Зірки.

-Показал себя смелым, мужественным командиром пулеметного отделения своими действиями был удостоен правительственной награды медалью "За отвагу.

Після війни він остаточно пов’язав своє життя з армією. На початку п’ятдесятих познайомився зі своєю майбутньою дружиною. В них народилося двоє дітей – хлопчик та дівчинка. Син пішов по стопах батька – також військовий. Тепер в Михайла Яковича вже й правнуки є. Нещодавно з дружиною відсвяткували діамантове весілля – шістдесят років пліч о пліч. За цей час Маргарита Петрівна разом зі своїм чоловіком об"їздила півсвіту.

-Камчатка ли, окраины ль юга, где не сыскать в крутых горах тропу, везде готова верная подруга делить с тобой военную судьбу.

Маргарита дружина Михайла Бушкова, ветерана Великої Вітчизняної війни

-Михаил Яковлевич человек действительно необыкновенный, и добрый, и ласковый, и отзывчивый. Он по хозяйству, он на рынок, он в магазин, он закупает продукты, он идет и покупает мне лекарства необходимые.

Каже, серйозний вік, а наприкінці листопада ветерану виповниться вісімдесят вісім, не заважає активному способу життя – від садівництва до творчості.

-Как говорят мужчины – и сад посадил, и дом построил, как положено мужчине все предназначения выполнил свои на этой Земле.

Та для себе бачить ще одну місію – передати пам’ять про війну молодому поколінню. Цього тижня взяв участь у святкуванні сімдесятої річниці визволення Києва. В рідному Харкові активного ветерана зустрічали рідні та близькі. Своїх емоцій від поїздки Михайло Якович не приховував – спогади нахлинули.

Михайло Бушков ветеран Великої Вітчизняної війни

-Тяжело вспоминать, но когда шел по улицам современного города, теперешнего и когда за мою руку хватались люди и говорили – "спасибо тебе, солдат".

І таке спасибі він почує ще не один раз, адже пам’ять про великий подвиг радянських солдат має жити вічно в серцях людей.