Максим Розенфельд – про Задержпром’я, його історію та значення

Держпром – особлива споруда. Справжня візитівка Харкова, яка була побудована ще в 20-х роках минулого століття. Після обстрілу 28 жовтня було порушено питання пришвидшення набуття Держпромом статусу об’єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

МАКСИМ РОЗЕНФЕЛЬД АРХІТЕКТОР
Це об’єкт такого всесвітнього значення і, на жаль, цього не розуміють мешканці інших міст України, вони не розуміють, чому це мало таке важливе значення взагалі для архітектури, для історії, для культури всього ХХ сторіччя. І іноді навіть харків’яни не дуже розуміють, в чому справа тут належить. Тому це про те, що має бути вирішено вже дуже давно. Тому що, дійсно, для багатьох експертів, фахівців, людей, які просто знають цю історію у всьому світі, це, ну, абсолютно нормальний перебіг подій, якщо цей об’єкт був би серед інших таких визначних об’єктів, яких, до речі, в Україні не так багато, які є об’єктами всесвітньої, а не національної, спадщини був би в цьому переліку. Тому що дійсно він вплинув на розвиток розуміння, що таке краса, архітектура, технології, футурології всього ХХ сторіччя у всьому світі.

МАКСИМ РОЗЕНФЕЛЬД АРХІТЕКТОР
Після прильоту 28 жовтня цього року в Держпром, в сьомий під’їзд Держпрому, була зустріч між мером міста Харкова Ігорем Тереховим і комісаром по Україні чи секретар по Україні ЮНЕСКО Всесвітньої спадщини, де вони ініціювали фактично цю зустріч, тому що у Держпромв, саме у Держпрома, є статус кандидата в списи ЮНЕСКО, і прояснити те, що відбувається, треба було і з боку ЮНЕСКО, і з боку міської влади. Представники, точніше керівники ЮНЕСКО, вони висловили таке готовність, всіляке зелене світло до цього включення в перелік всесвітньої спадщини і до надання певної допомоги, в тому числі, фінансової для збереження або консервації, те, що ми зараз бачимо, скоріше, надати. Але після цього була дуже тривала така розмова. 2-3 години спілкувалися вже фахівці, в тому числі представники міськради, а і так само це були і представники Мінкульту України і представники Міністерства зовнішніх справ, ЮНЕСКО і декілька, двоє експертів з Харкова, які давали консультацію представникам ЮНЕСКО з цього приводу. І тоді було вирішено, що треба брати курс ось на включення не лише, швидкого, пришвидшення включення не лише Держпрому, а й ансамблю площі Свободи і всього району Задержпром’я у цей перелік ЮНЕСКО.

Район Задержпром’я особливий. Кожна будівля тут має власну назву і історію, які повідав нам архітектор та екскурсовод Максим Розенфельд.

МАКСИМ РОЗЕНФЕЛЬД АРХІТЕКТОР
Ми знаходимось, от, на початку району, який має назву Задержпром’я, і тут зрозуміло, чому це Задержпром’я, тому що ми одразу за Держпромом. І, фактично, ось з цього проспекту Незалежності починається вся ця частина Задержпром’я, яка має таку структуру, як павутіння, тому що ще в 23му році був намальований майстер-план таким молодим на той час архітектором Віктором Троценко, який сформував майбутнє бачення оцього району, який з’явився фактично на абсолютно порожньому місці, тут нічого не було, це було суцільні поля, такий пустир. І ідея саме в тому полягала, щоб створити новий міський центр з центром в будівлі Держпрому, навколо якого був би такий житловий масив, в якому будинки були би переважно розраховані на таку першу українську радянську інтелектуальну еліту. Вони дуже подібні за архітектурою до Держпрому, тому що це все будинки конструктивізму, але кожний з них це не типові проєкти, а це індивідуальні проєкти, тому що вони будувалися кожний будинок для того чи іншого житлового кооперативу. Що це мається на увазі? Наприклад, цей будинок має назву «Червоний Промисловець», і він був розрахований на мешканців цього будинку, ті, хто працювали в самому Держпромі, тобто це виключно для працівників Державної промисловості. І оскільки він був одним з перших, і таких 28го року було 2-3 будинки в цьому районі побудовано, це стало моделлю для будівництва інших таких будинків-кооперативів. Наприклад, сусідній, це «Военвед», тобто Військового відомства, наступний теж такий дуже виразний, дуже ефектний будинок, який теж, до речі, дуже сильно постраждав другого січня 24-го року, зараз, під час обстрілу, це будинок, який має назву «Червоний тютюнник» (табачник) або «Червоний книгар». Там була така історія, що спочатку цю ділянку під забудову віддали кооперативу друкарів (книжник, книгар), але виявилося, що квартир набагато більше, ніж членів цього кооперативу, і є порожні місця, вільні місця, вакантні. Вони запропонували іншому житловому кооперативу взяти участь в забудові, і їм стали оці тютюнники, тобто працівники тютюнової фабрики. І всі ці будинки, вони мають ім’я особисті, значить, є «Червоний профробітник», «Червоний вчитель», «Червоний кравець» (Красный швейки), «Червоний бродільщик» (пивовар).

Читайте нас у Facebook, Telegram, Instagram та дивіться наші відео в YouТube та TikTok.

МАКСИМ РОЗЕНФЕЛЬД АРХІТЕКТОР
Ці будинки, тут якби-то в рядок вибудували, вишикувалися. Це будинки, які мають теж своє ім’я. Вони, до речі, це я казав, що всі вони індивідуальні, але тут така серія будинків, 5 будинків були побудовані, вони мають назву «Новий побут». Тому що це теж був експеримент, коли вважалося, що, ну, люди нового часу, їм не потрібно вдома готувати, їм не потрібно дома митися, для цього є лазня загальна, куди ти пішов, там гаряча вода, там басейн, ти там пішов помився, нащо тобі особиста ванна в твоїй кімнаті, в твоїй квартирі. Ось цей планувальним рішенням без кухонь, це такий експеримент, який не пішов, що називається. І тоді, буквально ще це було через декілька років після того, як були побудовані ці будинки, була зроблена велика перебудова, тобто вони централізовано були там вбудовані всі ці штуки. Але як пам’ятник провалу цього експерименту «Нового побуту» на зовнішніх стінах, ми зараз це побачимо, на зовнішніх стінах цих будинків йдуть такі труби, це вентиляція для газових приладів, які там встановлені, тому що вони спочатку не були запроектовані.

І ось кінцева зупинка нашої міні екскурсії – легендарний будинок Слово, який являє собою уособлення епохи авангарду.

МАКСИМ РОЗЕНФЕЛЬД АРХІТЕКТОР
В цьому будинку отримали квартири всі відомі славетні письменники, поети, драматурги, діячі культури деякі, наприклад, Лесь Курбас, який був режисером і худруком театру «Березіль», він теж мешкав тут, як і його близький друг – Микола Куліш. Дійсно, це трагічна історія, так само як і така героїчна, тому що ми знаємо, що значна частина, значний відсоток тих, хто тут отримав квартири на початку 30-х років, вони були заарештовані, хтось страчений, хтось отримав дуже великі строки в ГУЛАГу, в таборах. Безумовно, цей будинок, він в такій нібито рекламі не потребує її. Його дуже добре знають і в Харкові, і в Україні, але, повертаючись до початку нашої розмови, фактично він є отаким наочним прикладом того, що взагалі весь цей район – це дуже так велика історична, культурна в будь-яких напрямках діяльність людини, історії, яка має бути збережена, яка є об’єктом не лише регіональної, не лише національної, а всесвітньої спадщини.

ОСТАННІ НОВИНИ

• ЮНЕСКО допоможе відновити Держпром: Харків готується до перемовин із делегацією
• На трасі «Чугуїв – Мілове» сталася смертельна ДТП: загинув водій
• Радіаційний фон у Харківській області на 16 лютого 2025 року
• У Харкові жінка погрожувала матері співмешканця розправою
• На Харківщині пасажирський потяг смертельно травмував чоловіка (фото)