Михайло Іванищенко. Історія визволителя Харкова

Михайло Іванищенко ветеран Великої Вітчизняної війни

-Когда надо было помочь нашим войскам, то прямой наводкой били по наступающим немцам. После срыва немецкого наступления мы в составе Степного фронта пошли в наступление тоже. И буквально через дня три боёв освободили Белгород.

Після чого рушили на Харків. Досі пам"ятає ту дорогу, як йшли по Бєлгородській трасі і як війська Степного фронту вступили до міста. Їх 225-ий гвардійський зенитний полк резерву головного командування зупинився в Помірках, в районі авіаційного заводу. Ось такою вони побачили першу столицю – у заграві пожеж, знищені кращі будівлі та заводи, розруха на кожній вулиці. Німецькі окупанти ще тримали сильну оборону. Бої велись у всіх населенних пунктах. Місто вирішили брати штурмом. .

Михайло Іванищенко ветеран Великої Вітчизняної війни

-Контрнаступление сделали когда у немцев осталось трудное положение. Уже наши войска овладели Чугуевым с той стороны. Была перерезана танками дорога на Сумы и Полтаву. Оставалась одна дорога на Мерефу. И немцы, если бы они не драпанули вовремя, они бы оказались в окружение и было бы значительное кольцо. Поэтому 23-го ночью наши войска, которые окружали Харьков перешли в контрнаступление.

Полк, розказує ветеран, зайняв бойові позиції на площі Свободи, артелерійська батарея в районі нинішнього нового цирку.

Михайло Іванищенко ветеран Великої Вітчизняної війни

– Наша задача была прикрывать с воздуха Харьков, особенно митинг, который проводил Хрущёв с харьковчанами после освобождения города. И к сожалению, вернее к счастью, немецкой авиации не появилось. Появился только помню один разведчик на самолёте на большой высоте. Наши дальнобойные орудия сделали несколько выстрелов и он повернул назад.

Особливо пам"ятає Михайло Олексійович як харків"яни зустрічали визволителів, ту величезну радість і щастя перемоги. Ті дні для нього особливі. Адже саме тоді він і зустрів свою майбутню дружину.

Михайло Іванищенко ветеран Великої Вітчизняної війни

-Главное конечно встреча была такая тёплая, сердечная. И я в те дни познакомился с девушкой симпатичной, которую звали Тамара. Она мне дала свой адрес. И мы всю войну переписывались. Я остался жив. Был трижды ранен. В 48-м году мы поженились. И 30 апреля этого года отметили 65 лет со дня нашей свадьбы.

Зараз дружина захворіла, і чоловік доглядає за нею. Ось такий він герой Великої Вітчизняної, визволитель Харкова – несамовито мужній в бою і безмежно відданий в житті.