"Інфосіті" – інформаційно-аналітичний портал

“Ми тримались до останнього”. Історія порятунку родини Фоменків з Дворічного Куп’янського району (відео)

YouTube video player

У Харкові наразі більше 200 000 переселенців. І в кожного з них своя історія порятунку. Спогади про той страшний день, який поділив їхнє життя на “до” і “після”. В цьому сюжеті розповідаємо про родину Фоменків з Дворічного Куп’янського району. Адаптуватися у Харкові, знайти місце проживання, отримати гуманітарну підтримку їм допомогли волонтери фонду “Стійкість України”. Що довелось пережити родині Фоменків – про це далі.

Тетяна Олександрівна, переселенка з Дворічного Куп’янського району, розповідає, як тікали з рідного села під обстрілами та показує свій теперешній прихисток у Харкові.

ТЕТЯНА ФОМЕНКО ПЕРЕСЕЛЕНКА З ДВОРІЧНОГО КУП’ЯНСЬКОГО РАЙОНУ
Це кухня. Їсти ми готовимо ось, у нас дві електричні плитки, мікрохвильовка, я з села, в нас такого немає. Ось мойка, ми тут миєм. Ось у нас посуда. Тут у нас кастрюлі. Беремо ось. Тут ми їмо. А тут у нас холодильник. І все. Оце так. Спокійнєнько, харашо. Ми раді, що ми попали в таку чистоту, і всі тут хороші, уважитєльні люди. Харків – дуже красиве місто. Мені дуже подобається, я хочу, щоб він такий і залишився. Щоб він не розбитий був, щоб люди не страждали. Цього я хочу всім серцем.

Жінка говорить, Харків тепер став для неї єдиним і найріднішим місцем для життя. Тут простягнули руку допомоги, підтримали, забезпечили всім необхідним.

ТЕТЯНА ФОМЕНКО ПЕРЕСЕЛЕНКА З ДВОРІЧНОГО КУП’ЯНСЬКОГО РАЙОНУ
Спасібо велике фондам усім, я вообще не знаю, що б з нами було.

У Харкові, в цьому соціальному гуртожитку родина Фоменків мешкає вже десять місяців, і нібито все гаразд, говорить Тетяна Олександрівна. Але болючі спогади все ще крають серце. Сьоме січня дві тисячі двадцять четвертого року стало для її родини чорною точкою неповернення, миттю, коли вони втратили все.

ТЕТЯНА ФОМЕНКО ПЕРЕСЕЛЕНКА З ДВОРІЧНОГО КУП’ЯНСЬКОГО РАЙОНУ
Оце – ми, сім’я. Я – Тетяна Олександрівна Фоменко, Це мій чоловік Олексій Володимирович Фоменко, а це його брат, Володя. В общім, держались поки можно було. Думали, все ж таки якось все розрішиться. І ми дома залишимся. Ну, як…Ми пенсіонери. Нам потірять ото що єсть, самі знаєте, що це таке. Но ми держались до послєднєго. Бомбили. Стріляли. Но, якось обходило нас стороною. Потім ввечері, це було сьомого января, січня, начався страшний обстріл, ми як всєгда були в домі. Думали, дом нас спасе. А получилося так, що ні… Ми почали тікати. Ми в погріб тікали, і нас в галєрєї все це накрило… Усіх нас контузило. Вові он пальці відірвало. І ми якось ползком, ползком, друг другу допомагаючи полізли в погріб. Там у нас була аптєчка. Ми перев’язали йому руку, палець одірваний, кров тече, жгут наклали. Ждали, ждали. Обстріл не кончається. А спасатись то треба. І ми прийняли рішення, що йти в Кутьківку, за сім кілометрів, бо там швидка допомога була. Зібралися, пішли…Та всі ж контужені!. Плохо нам очень було! Друг друга підтримували. Йшли, йшли, допомоги ніякої. Бо ніде немає нікого. Ні людей, нікого. Йшли, йшли. Вова вже впав. Не знаю, що з ним робить. Слава Богу, тут їхала машина з Кутьківки. Оказується, це воєнні їхали. Вони розвернулися, спитали, що з нами. Забрали нас і відвезли на скору. А тоді скора відвезла сюди, в Харків, обласну лікарню. Потім лікувалися всі. А потім нас сюди переселили. Спасибі їм велике, що переселили. Бо нам нікуди – в нас там все розбили. Все згоріло, немає нічого…

Війна забрала в цих людей все. Все, чим вони жили до 24 лютого 2022….Та найстрашніше, що на тлі нескінченних обстрілів і руйнувань, маючи поважний вік і статус інвалідності, ці люди не бачать більше свого майбутнього, говорять, їм більше немає на що сподіватись.

Читайте нас у Facebook, Telegram, Instagram та дивіться наші відео в YouТube та TikTok.

ТЕТЯНА ФОМЕНКО ПЕРЕСЕЛЕНКА З ДВОРІЧНОГО КУП’ЯНСЬКОГО РАЙОНУ
Ні на що! Нам ні на що надіятись: вертатись нікуди, ми бомжі, в нас нема нічого, ото документи схватили, і все. В нас немає нічого… І..оце і все. Пенсію получаємо, за це живем. Не знаю, що з нами буде. Не знаю! Правда вам кажу. Мені самій страшно! Ну, я, як вроді лідер, получається в цій сім’ї. Ну, в мене душа за всіх болить. Але я нічого не можу зробити, нічого не можу зробити, правда вам кажу. Оце от такі діла.

ОСТАННІ НОВИНИ