На Меморіалі слави відбулася церемонія перепоховання землі з могили солдата Радянської армії Івана Кузнєцова

На Меморіалі слави панує тиша. В руках Олександра Кузнєцова,  – найдорожче – хустка зі жменькою землі з могили його батька. Сам він, радянський солдат Іван Кузнєцов похований у Варшаві. Та сьогодні пам"ять про нього увічнюють тут, на батьківщині.

Але цьому моменту передували чи не півсторіччя пошуків. Яким Олександр Кузнєцов, син звичайного солдата, присвятив більшу частину свого життя. Він бачив батька лише один раз, в сорок третьому році. Тоді Олександру було лише чотири роки.

Олександр Кузнєцов син радянського солдата Івана Кузнєцова

-Черная на нем была одежа, то ли шинель такая черная, то ли бурка, но черный, заросший и в шапке. Когда пошло наступление была бомбежка, и я попал под нее и мне голову разбило. Он сказал, что я ухожу на войну и мне сказал – ты ж не умирай, жди меня, и когда он ушел – я больше его не видел.

І лише у дві тисячі десятому році Олександру – вже онуку, вдалося дізнатися через базу "Меморіал" – Іван Кузнєцов двадцять третього серпня сорок четвертого загинув під Варшавою.

Олександр Кузнєцов онук радянського солдата Івана Кузнєцова

Эта база организована Министерством обороны Российской Федерации, они рассекретили данные центрального архива Министерства обороны о безвозвратных потерях. В этих данных мы нашли сведения о безвозвратных потерях 160 стрелковой дивизии, собственно это была ведомость с грифом "секретно", заполнена химическим карандашом, то есть все довольно в полевых условиях, подписано я не помню, представителем СМЕРШа, представителем замполита.

Три роки листувань з Червоним Хрестом Польщі. І нарешті цьогоріч стало відомо, де саме був перепохований їхній родич. Було вирішено – їхати, добрі люди не стояли осторонь – допомогли. Так мрія родини Кузнєцових – вклонитися своєму родичу та вшанувати його пам"ять здійснилася. На цьому кладовищі у Варшаві – понад двадцять дві тисячі радянських солдат. Та родина Кузнєцових тепер сподівається встановити тут меморіальну табличку, на ній увічнити бойові заслуги про які батько згадував у своїх листах з фронту.

-Я получил две благодарности от  нашего маршала и отца, товарища Сталина и получил орден славы за мою смелость, мужество, храбрость.

Ці рядки солдат написав рідним п"ятого серпня сорок четвертого року. Менше ніж за місяць до своєї загибелі. Таких, хто не повернувся додому і був похований на чужині – лише польські архіви налічують сімдесят тисяч.

Михайло Добкін голова Харківської обласної державної адміністрації

-Будучи еще совсем ребенком, я помню как моя бабушка многие годы разыскивая могилу своего отца, нашла ее под Смоленском, я там к сожалению не был, но она уже достаточно в серьезном возрасте, поехала туда, возложила цветы, и по приезду сказала, что свой долг дочери по отношению к отцу она выполнила полностью, отдав все, что должна была, побывав на его могиле, я думаю, что с такими чувствами вы верулись сюда, побывав в Польше, вечная память всем, кто погиб, пусть их души в раю молятся за тех, кто остался на земле.