Образование на дому

Богдан Капон, 8 років:

Я люблю очень письмо, математику, чтение  и физкультуру.

Богдан Капон, 8 років:

– Когда я пишу домашнее задание, я всегда проверяю. На черновике пишу. Потом еще раз переписываю. А потом пишу в тетрадь.

Богдан Капон, 8 років:

– Нет, конечно же, чуть-чуть тяжело, но… Нас учат специально так, чтобы мы предметы хорошо делали. Без ошибок. Чтобы мы любили уроки. Чтобы мы не лентяи были. Школа учит всему хорошему.

Богдан Капон, 8 років:

– Я очень люблю в школе сидеть. Дома, когда я болею, скучно. Детей нет. Доски нет.

Побути у школі, хоча б трохи. Богдану це вдається зрідка. Хлопчик навчається вже у другому класі. Але другий рік поспіль вчителі приходять до нього додому. Бо у нього індивідуальний графік навчання. Така форма – досить поширена після звичної, денної.

 
Ольга Деменко, директор Депертаменту освіти:

– Дети, которые по той или иной причине, а 90% это причины, так сказать, медицинского или психологического характера, те дети, которые не могут посещать дневные школы, для них организовывается индивидуальное обучение. В, так сказать, народе это называется "обучение на дому".

Педагоги "ЗА" індивідуальний підхід,  але не індивідуальну форму навчання, у випадку, звичайно, коли без неї хоча б частково можливо обійтись.

Олена Вєдяєва, директор Харківського ліцею №107:

– Ребенок и учитель. Работают один на один. Почти как репетиторство. Т. е. это хорошая форма. – А минус в чем? – Минусы? Минусы наверно только в том, что ребенок не находится в детском коллективе.

Діти дійсно до однолітків тягнуться. На щастя, деяким стан здоров*я дозволяє хоча б зрідка відвідувати школу. Роблять це діти залюбки. Та і однокласники, як правило, проявляють до них підвищену увагу та турботу. Не в останню чергу, завдяки попередній роз*яснювальній роботі класного керівника. Людмила Чеботарьова не вважає зайвим час від часу нагадувати малечі про людяність.        

Людмила Чеботарьова, вчитель із 43-річним досвідом:

– Говорили, что к нам придет ребенок, у которого ножки больные. И его, вот все эти 4 года, и портфель ему помогали и когда он с костылями ходил и костыли носили. Маленькие – добрые, как правило. Они всех жалеют.

Є такі, яких не лише не жаліють. Їм навіть потайки заздрять. Бо учні не відвідують школу. Але вже за інших причин. Приміром, через графік спортивних тренувань, або ж свою обдарованість. Через це і проходять програму швидше, і складають іспити екстерном. Цю форму рідше за індивідуальну, але теж застосовують у харківських школах.
Проте останнім часом в Україні збільшується кількість прихильників домашнього навчання. Процес організовують по-різному. Із залученням репититорів або ж освічених родичів. Чи без них. У будь-якому разі дитина опановує обов*язкову навчальну програму вдома, а не за шкільною партою. Хоча і "домашня", так само як і поширені, а значить, більш звичні форми навчання, не без своїх "але".

Марина Юшко, психолог-консультант:

– С точки зрения социальной программы, которую должен ребенок выполнять, для того чтобы набирать какой-то опыт жизненный, это, может быть не очень хорошо. А с точки зрения знаний. Не просто галочки, что ты посещал эти предметы, а именно глубокие знания – это, конечно, хорошо.

Українське законодавство, з точки зору правників, не досконале навіть в питаннях індивідуальної чи екстернатної форм навчання. А порядок отримання дозволу на "домашню" – взагалі прописаний більш ніж просто вільно. Тому бажання батьків самостійно дати дитині освіту не лише сприймається неоднозначно. Його оформлення тягне за собою чимало бюрократичних зволікань. Адвокат Олександр Дроздов не пропонує відразу ж сприймати це як недопрацювання законотворців. На відміну від тієї ж Великобританії, у якій домашнє навчання є давно звичною справою, Україна ще просто історично не готова до подібного МАСОВОГО експерименту. Але це може статися, щойно виникне потреба.

Олександр Дроздов адвокат, батько двох дітей

-Это не апробировано в нынешних экономических условиях. И, во-вторых, мы не знаем, кто будет по окончанию вот этого вот… Даже если он сдаст экзамены на отлично, что будет с этим ребенком. Хорошо это или плохо… Потому что нет таких детей, которые бы сейчас говорили, что мы там с первого по 10 класс… Вот посмотрите, какие мы получились.