Опера в Харкові під час війни: як артисти продовжують творити, незважаючи на виклики

Початок повномасштабного вторгнення став для харківських оперних артистів крахом звичного життя. Репетиції змінилися сиренами, сцена – підвалами, а замість овацій – гул вибухів. Ніхто не знав, що буде далі: чи відчиняться колись двері театру, чи повернуться глядачі, чи зможуть вони знову співати й танцювати не під звуки війни.

Соліст опери Олександр Золотаренко вже 16 років виходить на сцену харківського театру. Та в лютому 2022-го головну роль у його житті зіграли не арії, а вибір між страхом і відповідальністю. Його дружина готувалася народжувати, вони вже обрали пологовий будинок, але плани зруйнувала війна. Замість чекати на дитину в спокої – вибухи, замість лікарів – пошук безпечного місця.

ОЛЕКСАНДР ЗОЛОТАРЕНКО СОЛІСТ ОПЕРИ
З перших днів я почав волонтерством займаться. Їздив там возив гуманітарну допомогу, ось. Ну, і вийшло так, що їздив по роддомам, возив дєтскє пітаніє, таке всяке. І вийшло так, що в тот роддом, которий ми збирались, домовилися там народжувати, вийшло так, що туди був «прильот». В етот в перинатальний центр на Салтовці. Прийшлося нам шукати другіє места. Було важко, ну, как би, всім було важко.

Скрипалька Віра згадує: перші дні війни були, наче страшний сон. Вибухи, хаос, страх – мистецтво здавалося чимось далеким і неважливим. Вона не могла взяти до рук інструмент, не розуміла, як жити далі й чи має музика значення, коли руйнується місто. Усвідомлення прийшло не одразу.

ВІРА ЛИТОВЧЕНКО АРТИСТКА ОРКЕСТРУ
Ми жили в підвалі мого багатоповерхового будинку, там у нас було біля 20 сусідів. Ми спустились і жили біля місяця десь у підвалі. Єдине, що я могла зробити, і єдине, що я вмію – це грати для людей. Я змусила себе дістати інструмент і почати грати, якось відволікати людей від тих вот страшних думок, страшних подій, що відбувалися навколо.

Коли театр завмер у темряві війни, диригент запропонував вихід – перенести музику туди, де вона була потрібна найбільше. Так у харківському метро почали реалізовуватися імпровізовані виступи. Малий склад оркестру, оперні співаки – і між сиренами та гуркотом вибухів почали лунати арії.

Читайте нас у Facebook, Telegram, Instagram та дивіться наші відео в YouТube та TikTok.

ВІРА ЛИТОВЧЕНКО АРТИСТКА ОРКЕСТРУ
Ми сідали на машини. У кого були свої автомобілі, той об’їжджав по місту, збирав інших музикантів, ми приїжджали. До речі, жоден музикант не відмовився брати участь у цьому, не зважаючи на небезпеку, на постійні обстріли. Під час всіх тривог, під час бомбардувань ми сідали в машину, їхали, і так, на автомобілі, з однієї станції по місту, по верху просто проїжджали.

ОЛЕКСАНДР ЗОЛОТАРЕНКО СОЛІСТ ОПЕРИ
На той час думки були різні. Кому це треба? А, може і треба, а, може, і не треба. Ну, как би, були такі різні настрої. Ну, хоча, коли ми прийшли і почали працювати, ми побачили в очах людей, що це їм потрібно. Треба якось переключатися трошки, щоб люди находили трохи отдушину якусь, тому що було дуже важко.

Через два місяці після початку повномасштабного вторгнення харківські артисти вирушили в гуманітарний тур Європою. Він був необхідний, щоб зібрати кошти для України, та нагадати світу про боротьбу українців за свободу. Першою зупинкою стала Литва, а потім харківських митців зустрічали глядачі з багатьох європейських міст.

ВІРА ЛИТОВЧЕНКО АРТИСТКА ОРКЕСТРУ
Мене вразило, наприклад, у Відні, просто до мене підійшла якась жіночка на вулиці і спитала «Ви з України?» Я відповіла «Так» І вона, так, що «Ми вас підтримуємо, так, дійсно, ви молодці.» Просто це дивовижно, що просто звичайні люди, вони настільки змінили своє ставлення до українців, на стільки стали до нас тепло відноситись.

Олександр теж долучився до гуманітарного туру, хоча мав сумніви – його дитині був лише місяць. Але зрештою вирішив: їхати потрібно всією сім’єю. Разом із дружиною та малюком він вирушив у Європу. Та через чотири місяці гастролей вони повернулися до Харкова. І тут він не сидів без діла – разом з іншими оперними артистами продовжив виступати.

ОЛЕКСАНДР ЗОЛОТАРЕНКО СОЛІСТ ОПЕРИ
Спочатку було дуже важко. Ми самі шукали. У нас тут була, как би, агітбригада, грубо говоря. Ми з солістами – Володимир Козлов, Юлія Форсюк, Олена Старікова і я – ми вчотирьох шукали, де ми можем бути потрібні. Ось. Ми виступали і в ДСНС, і їздили в деокуповані. Плюс їздили ж, в Нікольському у нас були концерти. Ну, ми потроху собірали, де ми можемо виступать.

Гуманітарний тур завершився влітку минулого року, і артисти повернулися додому. На той час у ХНАТОБі вже кілька місяців працювала безпечна сцена Loft Stage. Але ця сцена значно менша за звичну театральну, і кожна постановка вимагала адаптації.

ЖАННА ЧЕПЕЛА РЕЖИСЕРКА
І тіснувато, і складно, і це дещо інший спосіб взаємодії і з глядачем, і всередині вистави. Ну, як? У нас є такі умови, які є. Ми ж професіонали, тому ми це робимо, зберігаючи те основне, що є в виставі, і адаптуючи її якимось чином, уже як вдається.

Де б не були харківські артисти – у підземці, в європейських залах чи на малій сцені рідного театру – вони завжди творять мистецтво. Попри війну, обстріли й невизначеність, музика звучить. Бо для них сцена – це не просто місце, а стан душі.

ЖАННА ЧЕПЕЛА РЕЖИСЕРКА
Люди скучили дуже за мистецтвом. І всім дуже хочеться, щоб ми перейшли вже на велику сцену, але поки що ми тримаємось.

ОСТАННІ НОВИНИ

Пам’ять крізь роки: як у Харкові доглядають місця поховань видатних діячів

В будинку ОСББ відкрили салон ритуальних послуг без згоди мешканців – жителі обурені

Рівень і вплив громадських організацій в Харкові зростає. Про співпрацю ГО та міської влади