«Під русньою я жити не буду». Історія харківського комунальника, який віддав життя за Україну (відео)
Йому було 33. Харків’янин Володимир Касьяненко загинув наприкінці березня 2023 року на Луганщині, в Білогорівці. Під час виконання бойового завдання. Прослужити в ЗСУ – у 81-й окремій аеромобільній бригаді десантно-штурмових військ – встиг 5 місяців. Мати досі не може повірити, що її сина вже більше немає. Любов пригортає до грудей його світлину. Каже, це одна з фотографій, що є у неї з вцілілого мобільного.
ЛЮБОВ КАСЬЯНЕНКО МАТИ ЗАГИБЛОГО ЗАХИСНИКА
Добровільно він йшов. Так як він казав, а хто, як не я. На жаль так сталось. Загинув. Остання розмова була дуже короткою. Безпосередньо в день загибелі 29 березня 2023 року ще вранці ми з ним спілкувалися. Дуже коротко. Так як на бойових позиціях безпосередньо він знаходився, а в обідній час він мені вже не вийшов зі мною на зв’язок.
29 березеня 2023 року став чорним днем для Любові Касьяненко. Життя розділилось на до і після.
ЛЮБОВ КАСЬЯНЕНКО МАТИ ЗАГИБЛОГО ЗАХИСНИКА
Я прийшла з роботи і мені повідомив військоммат, наше ТЦК Слобідське, що мій син загинув. З особовим складом він загинув. Отримав поранення. Мінометний обстріл. Несумисне з життям отримання поранення осколками.
ЛЮБОВ КАСЬЯНЕНКО МАТИ ЗАГИБЛОГО ЗАХИСНИКА
Це єдиний син. Дуже важко. На жаль. Це була добра, щира, відкрита, завжди з посмішкою на обличчі людина. Дуже важко. Втрата такої дитини. Для мене сенс життя. Була моя опора . На жаль немає серед живих.
До того, як стати на захист України, Володимир Касьяненко працював у Харкові комунальником на СКП «Харківзеленбуд». Разом з колегами в перші місяці війни робили все що потрібно було, аби всупереч страшним подіям, місто жило.
Читайте нас у Facebook, Telegram, Instagram та дивіться наші відео в YouТube та TikTok.
ВЛАДИСЛАВ ПУЛІНЕЦЬ СПІВРОБІТНИК СКП «ХАРКІВЗЕЛЕНБУД», КОЛЕГА ЗАГИБЛОГО ЗАХИСНИКА
Володимир Олександрович Касьяненко це наша гордість, це наш друг. Дуже больно казати, що його з нами вже немає. Він корінний харків’янин, дуже любив нашу вільну Україну. І коли розпочалась війна ніхто нікуди ми не тікали. Були тут на місці всі. В перші дні війни. Ми вийшли всі на роботу. І піском зберігали наші пам’ятки історії. Пам’ятник Тараса Григоровича Шевченка укривали. На площі Конституції тоже пам’ятники укривали. Загалом всі пам’ятники по місту Харкову всі ми їх укривали. Щоб ця русня не розбила нашу історію.
ВЛАДИСЛАВ ПУЛІНЕЦЬ СПІВРОБІТНИК СКП «ХАРКІВЗЕЛЕНБУД», КОЛЕГА ЗАГИБЛОГО ЗАХИСНИКА
Це була людина з великої букви. Я вже не кажу, що він був гарний робітник, а як людина був друг , колега. Дуже він любив місто – наш Харків. Если шо робить це Володя на першому плані. Дуже він увлікався природою, дуже любив квіти, дерева. Дуже любив і розбирався в малій механізації. Все що нове приходило, то Володя там. Був дуже добрим зварювальником. В общем все було на Володі.
ВЛАДИСЛАВ ПУЛІНЕЦЬ СПІВРОБІТНИК СКП «ХАРКІВЗЕЛЕНБУД», КОЛЕГА ЗАГИБЛОГО ЗАХИСНИКА
Говорить, Влад, я не буду ніде тікать. Шоб мене там десь шукали, тягнули в цей воєнкомат. У мене друге бачення. Я хочу піти захищати Україну. Він сказав, це мій вибір. Під русньою я жить не буду. Каже, я піду. Я говорю, так ми побалакали з ним. Я говорю, Володя, будь там сильним. Сильною будь людиною. А ми будем душой з тобою рядом всегда. Це у нас була остання з ним розмова. І тільки тоді созванювались. Він мені так дзвонив, там же ж тоже не можно постоянно дзвонить. Находив мінутку, розказував шо там, як там. Держався, казав, що все добре.
Він тримався, надихав і палко вірив в Перемогу. Аби жити і працювати у вільній країні.
ЛЮБОВ КАСЬЯНЕНКО МАТИ ЗАГИБЛОГО ЗАХИСНИКА
А мріяв створити родину, мріяв Перемоги нашої країни, мріяв як обично молода людина мріє про майбутнє життя в нашій країні. На жаль не вдалось йому цього зробити. Цей руський мір, на жаль, забрав його життя. Гріє те, що остались його фото, остались його телефонні розмови. На жаль, це память на все життя. Я кожен місяць ходжу до нього на могилу. На жаль, це 11 місяць його загибелі. Син завжди для матері син. Це єдина дитина, яка, на жаль, прожила дуже коротки вік свого життя. Для мене він останеться сином до конца моїх днів.
Мати Володимира, ковтаючи біль, зізнається, дуже хоче, аби країна не забувала своїх захисників, які віддали найцінніше – власне життя у боротьбі за свободу у Великій війні проти російського окупанта.
ОСТАННІ НОВИНИ
Випуск № 82 (841) від 06.07.2024
