У Харкові привітали ветеранок Другої світової війни: історії століття

У цих квартирах — історії, що охоплюють майже ціле століття. Дивлячись на Лідію Яківну, важко повірити, що їй — 101. Усміхнена, уважна до деталей, вона зустрічає гостей. Напередодні Дня пам’яті та примирення представники міської влади відвідують тих, для кого слово «війна» — не з підручників, а з власного життя.

Лідія Яківна Іващенко народилася 23 березня 1925 року. Ще зовсім юною, у 16 років, пішла на фронт. Служила у медсанбаті, рятувала поранених бійців, а вже у 18 стала начальницею. Пройшла Другу світову війну у складі ІІІ Українського фронту та була нагороджена орденами й медалями. Сьогодні Лідія Яківна згадує фронтові дороги, які й через десятки років стоять перед очима так само чітко, як тоді.

ЛІДІЯ ЯКІВНА ІВАЩЕНКО ВЕТЕРАН ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Уявіть собі: у Будапешті завантажили ешелон — 1044 поранених, і я, медсестра-начальниця, звернулася: як же так, лікаря немає, як я їх повезу? Але в кожному вагоні був санітар із команди одужуючих, а їхати не одну добу. Мені кажуть: «Іди до генерала». Я підійшла, віддала честь і кажу, що лікаря немає, стільки людей. А він як загне матом: «Буде тобі лікар». Ми везли поранених, і нас супроводжували два наші літаки й два німецькі — такий бій улаштовували. Ми привезли поранених до іншого міста, а там зустрічають і кажуть: «Нам передали, що ти загинула». А я відповідаю: «Нічого я не загинула, я вам тисячу людей привезла».

Для Лідії Яківни війна — не лише спогад із минулого. Вона вже вдруге бачить, як війна приходить у життя людей, і мимоволі порівнює пережите тоді з тим, що відбувається сьогодні.

Читайте нас у Facebook, Telegram, Instagram та дивіться наші відео в YouТube та TikTok.

ЛІДІЯ ЯКІВНА ІВАЩЕНКО ВЕТЕРАН ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Тоді ж лінія фронту пройшла і народ залишився живим. Ті, хто були партійними, начальники — сім’ї вивезли, а решту ніхто не чіпав. І бабусі жили, і діти. Але євреїв убивали. Та загалом людей не чіпали так, як зараз.

Ще одна історія — Прасков’ї Омелянівни Жомір. Їй — 103. Сержант запасу та зв’язківиця, вона згадує: на початку війни її подруги одразу пішли медсестрами на фронт, а її повістка прийшла трохи пізніше — у 1942 році. Прасков’я Омелянівна пройшла курс молодого бійця, навчалася військової справи та чесно прослужила до завершення війни. Каже — найбільше запам’яталися слова батька перед відправленням: «Служи країні».

ПРАСКОВʼЯ ОМЕЛЯНІВНА ЖОМІР ВЕТЕРАН ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
У 1942 році раптом приносять мені документ — повістку і кажуть: до дев’ятої години у військкомат, а до першої дня — на призовний пункт. Мама метушиться туди-сюди, як будь-яка мати. Дивлюся — у мене вже дві ложки, щоб я голодною не була, розумієте. Пройшла курс молодого бійця. Якщо просто тривога — одне, а якщо бойова, то треба гвинтівку. І місяць нас навчали, як правильно складати шинель. Загалом прослужила чесно. Тато казав, коли я йшла: «Служи країні».

І через понад вісімдесят років після тієї війни найбільша мрія ветеранів залишається незмінною — мир. Вони просять лише одного: щоб молодь більше не гинула, а Україна якнайшвидше дочекалася тиші.

ПРАСКОВʼЯ ОМЕЛЯНІВНА ЖОМІР ВЕТЕРАН ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Щоб наша молодь не гинула, бо шкода. Щоб війна закінчилася. Найголовніше — щоб ні Росія, ні Америка, ніхто не командував Україною.

Сьогодні вони діляться спогадами, які пережили самі, аби нові покоління знали ціну миру. Історії цих жінок — не лише про минулу війну, а й про силу, пам’ять та незламність, які й досі тримають Україну.

ОСТАННІ НОВИНИ

• Опіка, конфлікти, панічні атаки: як центр «Відповідальне батьківство» рятує сім’ї
• У Харкові викрили молодика при спробі розповсюдження наркотиків
• Терехов: безкоштовний проїзд, 214 тисяч переселенців і підземні школи — про Харків відверто
• У Харкові відновлюють транспортну інфраструктуру
• Поліція Харківщини проаналізувала рівень аварійності та причини ДТП