Восьме міське кладовище. Меморіальний комплекс воїнам-визволителям, де поховано понад вісімсот учасників Великої Вітчизняної. Вклонитися тим, хто так і не побачив останнього дня війни, але наближав перемогу ціною свого життя – прийшли школярі, ветерани, адміністрація Ленінського району.
Двадцять друге червня тисяча дев"ятсот сорок першого року як сьогодні пам"ятає Микола Йосипович. Хоч і був тоді п"ятирічною дитиною. Його батька та брата забрали воювати.
Микола Бєлєнков капітан 2 рангу, дитина війни
Это был плач, нестерпимый плач, мне тяжело конечно вспоминать, пришла в сорок третьем году похоронка, что он погиб, а брат, он у меня моряк был, он был весь израненный, лежал в госпитале, когда поехала сестра проведывать, он попросил: "Катя, забери меня домой, хочу умереть дома", молодой, красивый парень и через полгода он умер.
Війна не обійшла жодної родини. З покоління в покоління в сім"ях передаються історії про великий подвиг пращурів. Так, і в школярки Альони Самойлової прадід був льотчиком. Під час визволення Полтави він загинув.
Альона Самойлова учениця 10-го класу Харківської загальноосвітньої школи № 57
Он героически посадил самолет, но сам, к сожалению, пострадал. моя прабабушка была ребенком войны. на данный момент ей 82 года. Бабушка рассказывала, как пытались дети после войны учиться, то есть восстанавливали образование, было очень тяжело, в школах было холодно, согревали чернила в ладошках, чернила делали из ягод черники, выдавливали сок, и так вот писали на газетах.
Аби віддати шану воїнам-визволителям, усі разом – і діти, і дорослі, поклали квіти до підніжжя монументу.
