Вічна пам’ять. В Харкові вшанували тих, хто загинув у Велику Вітчизняну війну

На Меморіалі Слави зібралися від наймолодших до людей поважного віку. Кожен зі своєю згадкою про Велику вітчизняну. Генерал-майора авіації Михайла Карпєєва війна застала ще учнем авіаційної школи. Того ж року він завершив навчання і відправився на фронт.

Михайло Карпєєв Герой Радянського Союзу

-В феврале сорок второго при выполнении боевого задания в мой самолет попал снаряд, мой самолет был пдбит, я тяжело ранен в левую руку, упал на самолете, нашли меня ребятишки, сказали партизанам, что там летчик лежит, раненый, забрали меня в землянку, наложили шину, отнесли на нашу территорию, прилетел за мной самолет ПО-2, пролежал я в госпитале 6 месяцев, а потом вышел и в феврале 43 снова пошел на фронт.

Герой Радянського Союзу здійснив під час війни триста п"ятдесят бойових вильотів. Спогадами, каже, можна ділитися годинами. Ось такі розповіді про війну сивочолих чоловіків та жінок йдуть у віка. В кожній родині є свої історії, що передають від покоління до покоління.

Діана Фалько 10 років

-Бабушка рассказывала, что у них была одна пара обуви на всю семью, что немцы все забирали. Бабушки дядя погиб, он шагнул и упал, и сразу погиб, на мину наступил.

І сьогодні усі разом йдуть до печальних дошок з іменами загиблих.

Квіти – до підніжжя монументу Мати-Батьківщини. Під стук її серця – хвилина мовчання. А після – постріли у повітря на честь тих, хто виборов мирне небо.

Анатолій Ярема 11 років

-Таких людей, которые выжили и дожили до Великой Победы их было меньше, чем погибших и поэтому этот день очень важен для нас. Нужно передавать из поколения в поколение, чтобы все уважали и чтили память погибших, и тех, кто сражались за свою страну и Родину.

Світлана Горбунова-Рубан заступник Харківського міського голови з питань соціального захисту населення та здоров'я

-Вечная память! этот день – это день вечной памяти тем людям, которые погибли в годы Великой  Отечественной войны, тем харьковчанам, которые так и не дожили до Дня Победы и всему тому, что происходило в эти страшные военные годы, поэтому, пока у нас есть память – мы люди.

Анастасія Полякова