Багато дітей – це щастя. У цьому впевнені подружжя Курбатових. Вони виховують десять дітлахів. Хоч від народження усі вони – не рідні. Для них чоловік та дружина створили дитбудинок сімейного типу. І за чотири роки усі члени цієї родини стали єдиним цілим.
Олексій та Олена Курбатови
-День начинается с рассвета. Скажем, не кончается ни день, ни ночь. Это труд. Да, хлопотно, конечно. Но как меня часто спрашивают: А что вы с ними делаете? Я говорю: Мы ничего с ними не делаем. Мы с ними живём. 4 года нашему детскому дому. Уже можно сказать, что это семья, сплотившаяся, уже они друг за друга переживают, они друг другу помагают.
Валерія 9 років
-Семья – там, где есть папа и мама.
Та ще не так давно Валерія та її сестра Христина такої родини не мали. Біологічні батьки їх зрадили, і дівчата потрапили до інтернату. Про ті часи – сестри згадують неохоче.
Христина та Валерія сестри
-Не сильно хорошо. там скучно, нечего делать. А тебе как в приюте біло – Тоже самое. НЕ очень, да? – Не очень.
У кожного, хто виховується у цьому дитбудинку – своя історія. Але об'єднує дітей одне – бажання жити, як і усі малі. Тепло та затишок і намагаються тут для дівчат та хлопців створити подружжя Курбатових.
Олена Курбатова
-Просто мы захотели сделать что-то значительное. Подошли в жизни к этому моменту, когдат хочется сделать что-то необычное, что-то своё организовать. Поскольку мы оба педагоги, мы решили заняться вплотную своей профессией. Решили заняться детьми.
Таких дитячих будинків сімейного типу на Харківщині сімдесят п'ять. Звичайно, така форма виховання значно краща, ніж у державних закладах, каже начальник служби у справах дітей Тетяна Печерських. Бо хоч ці батьки і названі, та коли діти стають дорослими, зв'язок із родиною не втрачають.
Тетяна Печерських начальник служби у справах дітей Харківської облдержадміністрації
-Дети, которые воспитываются в детдомах семейного типа и приёмных семьях в том числе, по исполнению 16-ти лет, когда ребёнок получает паспорт, они берут фамилию приёмных родителей. Это достаточно высокий уровень доверия тех детей. которые когда-то остались без родителей, которых когда-то предали родители. Они находят тут тепло, уют в этих семьях.
Щаслива і не обділена тепер родинним теплом і Ольга. Вона колишня вихованка інтернату. Рідні батьки не приділяли їй уваги і були позбавлені батьківських прав. Та дівчинка пробачила їх за це.
Ольга
-Это они просто выбрали такой путь. Меня просто забрали и всё, я маленькая просто была, в четвёртом классе была, но всё равно то, что они делали я им прощаю за всё их и не обижаюсь. Я сейчас в новой семье и мне нравится.
Тепер Ольга має і люблячих батьків, і маленького брата, і двох сестер. Вони стали для дівчинки і родиною, і друзями.
Марія сестра Ольги
-Очень с ней дружу, правда. Всегда мечтала о сестре страшей. Мы делимся с ней секретами, общаемся, живём с ней в одной комнате. Честно, я очень рада.
Таких родин, де діти виховуються під опікою, на Харківщині понад триста. З нагоди дня опікуна у Першій столиці пройшли урочистості. А для прийомних родин провели конкурс газети, де вони показали як зараз живуть діти, яких вони взяли до себе на виховання. На святі було чимало і виробів дітвори. Всіх нагородили подарунками за їхні старання. Нащастя, в Першій столиці вихованців інтернатів з кожним роком стає все менше, каже віце-мер Світлана Горбунова-Рубан.
Світлана Горбунова-Рубан заступник Харківського міського голови з питань охорони здоров'я та соціального захисту населення
-Есть такая тенденция, я вам скажу, что у нас сегодня желающих взять ребёнка больше чем детей. Т.е. существует даже некоторая очередь, но проблема отбора тоже имеет место, потому что люди не всегда правильно оценивают свои возможности, своё понимание того что его ожидает, когда в семье появится ребёнок. Мы стараемся это объяснить, я собеседую лично с каждым родителем, который по большому счёту изъявляет такое желание. Потому что это колоссальный труд, колоссальные проблемы морального и нравственнного характера.
Так, це чималий труд. І тарифний відпочинок – тут не передбачений, підтверджують слова заступника міського голови усиновителі. Та ця праця – виправдана. Бо діти ніколи не забувають про добро. І відповідають взаємністю.
