Женские преступления. Качановская колония

Преступная жизнь, мрачная, тёмная жизнь. В исправительно-трудовые учереждения попадают те, кто приступил закон.

Цій кіноплівці вже майже сорок років. Це перша відеозгадка про Качанівську виправну колонію, що у сьогоднішній час стала відома на весь світ через те, що там відбуває своє покарання екс-прем"єрка Юлія Тимошенко. В той час там знаходяться і інші ув"язнені. Як свідчить статистика, останнім часом жіноча злочинність виходе на рівень чоловічої. Та мотиви скоєння злочину, кажуть психологи, і у жінок і у чоловіків схожі.

Олена Калініченко, психолог:

– Каждый человек, в какой-то определённый момент жизни ощущает какую-то нехватку материальных благ и женщины так же точно её ощущают как мужчины. Но многие женщины в силу своего характера, воспитания, в силу того как они привыкли решать свои проблемы решают этот вопрос по разному и очень многие женщины приходят к тому, что путь их решения начинает носить вот такой ассоциальный характер

Анна Хвостова,  інспектор сектору по контролю за виконанням судових рішень управління державного Департаменту з питань виконання покарань в Харківській області:

– В настоящее время увеличилась тенденция женщин, которые находятся в колониях и СИЗО. В настоящее время у нас содержится 1176 женщин, из них 160 – следственный изолятор и Качановская исправительная колония, там 1016 женщин осуждённых.

І це лише у Харківській області. Вік злочинниць коливається від тридцяти до п"ятидесяти п"яти років. Серед причин, за якими бранки опинилися за гратами тіж самі, що і сорок років тому.

кадри з фільму "Майбутнє бачу…" (Качанівська колонія, 1973 рік)

– Проверка чужих кошельков привела сюда эту девушку. И много вы денег уворовали, скажите пожалуйста? Нет, рубль двадцать восемь. Привезли на базар я со своим продавцом, т.е. со своей подельницей похитили упаковку с промышленными товарами из соседнего магазина. Что вы сделали? Я ограбила человека .

Двадцятип"ятирічна Вікторія з Полтави вже як два роки відбуває покарання у Качанівській колонії. Про те, через що вона сюди потрапила зайвий раз і згадувати не хоче. Розповідає лише, що тоді їй були потрібні гроші, на роботу часу не вистачало, тож вирішила разом з приятелями по швидкому заробити їх. Пограбувавши квартиру. Суд виніс вирок – три з половиною роки в колонії. Бранка каже, саме за гратами зрозуміла, ніякі гроші не варті свободи.  

Вікторія, засуджена:

– Свобода конечно лучше, там родные, хочется видеть родных. Как здесь не хорошо, но возвращаться сюда не хочется.

Це і є мета перевиховання, каже колишній начальник Качанівської колонії. Ця тендітна невисока жінка саме на це і віддала тридцять три роки свого життя.

Тамара Рукавишникова, начальник Качанівської колонії з 1975 по 1992 роки:

– Не всегда можно оправдать, то что человек сделал, это мерзко, это не годится, это наказуемо. Но что-то же в человеке есть, есть какие-то вот качества. Нужно помочь ему разобраться в себе, почему? причина – почему она совершила это преступление?

Допомогти розібратися та допомогти зрозуміти в чому є сенс нормального життя. На допомогу у цьому, розповідає Тамара Рукавишникова приходять навіть елементарні умови мешкання ув"язнених. Тому Качанівську колонію і будували кілька років. Із звичайних бараків вона перетворилася на таку, якою вона є зараз. Для бранок тут є гуртожиток, клуб, школа та медична частина.

Тамара Рукавишникова, начальник Качанівської колонії з 1975 по 1992 роки:

– Вот что осталось нетронутым, так это двухэтажное здание, где сейчас находится кабинет релаксации и методический кабинет. Вот это единственно, что осталось, а всё остальное построили мы. Спецконтингент строил, сотрудники доставали стройматериалы привозили и фактически методом народной стройки была полностью переоснащена эта колония
 

кадри з фільму "Майбутнє бачу…" (Качанівська колонія, 1973 рік)

– А ведь ещё совсем недавно эти не хотели работать, они тянулись в карман честного труженника. Они посягали на народное добро .

Перееховують засуджених в колонії і роботою. Чи не з самого початку заснування тут працює кілька швацьких цехів. Жінки після визволення отримають професію швачки. Але тоді обсяги виробництва були значно менші, бо бранок була не така кількість.

Про віп-засуджену колишня начальниця виправного закладу теж має свою думку. Розповідає, зараз надто багато уваги прикуто до цього.

Тамара Рукавишникова, начальник Качанівської колонії з 1975 по 1992 роки:

– Это конечно для сотрудников и спецконтингента большое напряжение потому что это необычный человек и необычные условия содержания. Хотя я считаю, что это не правильно, здесь все должны быть на равных условиях, равных началах .
 

І у цих рівних умовах є своє життя – розпорядок та свої чіткі правила. І вигадані вони не навмання, а лише з однією метою – допомогти жінкам стати на правильний шлях, з якого вони колись зійшли.