Мороз: Завдання США – розвернути інтерес Європи до сланцевого газу, відмовившись від росiйських трубопроводів. Війна в Україні — унікальний привід

“Є ще інтерес народу. Збуджений голос офіцера видавав його стан: Зробіть що-небудь! З моєї роти залишилось 30 бійців. І ті контужені та поранені. У мене рука побита осколками… Віддайте наказ, треба відійти, щоб далекобійна артилерія не діставала… Бо якщо іще раз нас накриють “Градами” – нам “п…ць”.

Офіцер не вибирав слів. Поряд з ним (чути було) ще крутіше додавали його однополчани. У мене тим часом фіксувалися в пам’яті лише окремі фрази: “Я останнім залишив місто…”, “З 24 серпня ніяких боїв з сепаратистами, те закінчилося. Іде війна з Росією, її регулярними військами…”, “У нас нічим відбиватися…”, “Командир бригади полковник – герой. Аби не він, нас би розмазали…”, “Віддайте наказ…”, “Не вірте телебаченню, різним начальникам…”, “Ми готові йти в штикову, але… проти танків…”.

Як сказати хлопцю, що я мало що можу? Він додзвонився, хтось дав мій номер, має надію. Слава Богу, генерал Коваль відгукнувся відразу. Знає командира бригади по імені і по-батькові. “Негайно зв’яжуся з Генштабом…”

Іде війна. Для захисників – кривава, смертельна битва. Для загалу – гнітюча обставина, що заважає дивитися “Розсміши коміка”, безкінечні суди на “Інтері”, футбол, сюжети Каті Осадчої з елітних салонів… Але ж – війна! Вона може дійти до кожного, хтозна, що у Путіна в голові.

А що, справді? Відродження імперії (про Союз Радянський не йдеться, в Росії кланова олігархія, ще гірша, ніж у нас)? Без України імперія – фікція. Але… Нашу державу можна окупувати, проте приєднати до Росії не вдасться уже нікому. Те, що за останні півроку з Україною, з російсько-українськими відносинами зробив Володимир Путін, не вдалося б усім патріотам і “патріотам” разом узятим, з Бандерою в тому числі. Тому Путіну це ще “аукнется”. Та дивно: невже в Росії, крім нарваного українофоба Дугіна і замаскованого під клоуна Жириновського, немає нормальних аналітиків, щоб пояснити главі федерації: він веде чужу гру, плюється проти вітру? В Росії весь час прикриваються видумкою, що раніше на Майдані, тепер на Донбасі руками України діють США і тому вже неприхована війна проти України – це боротьба за майбутнє Росії. Примітивна, дешева версія. Ні, якраз РФ зусиллями Кремля грає роль маріонетки, здійснюючи далекоглядний задум заокеанської супердержави.

Те, що з Україною зробив Путін, не вдалося б усім “патріотам” разом узятим. Фото: kremlin.ru

У світовому змаганні Україна, на жаль, не суб’єкт політики. Росія, голосом її очільника, примітивно намагається те підкреслити. Згадаймо і його пасаж, що Росія, мовляв, справилася б з фашистською Німеччиною без України, недавні просторікування про марш до Києва за два тижні, і багато інших казенних (як для політика) дешевинок. США, навпаки, на словах всі на боці України. Насправді вони раді були б зв’язати бойнею слов’янські держави, щоб досягти стратегічної мети – захистити позиції долара як єдиної світової валюти.

Повернімося в минуле століття. Дві світові війни мали доларову першопричину. На початку століття потрібно було прибрати з арени німецьку марку і російський рубль, а через кілька десятків років – домогтися міжнародного визнання долара реальною світовою валютою.

Це сталося. Але дорогою ціною і для економіки та фінансової системи США. Сьогодні державний борг США наближається до двох десятків трильйонів (!) доларів. З тим треба щось робити. Якщо девальвувати долар, то затріщить економіка багатьох країн, криза викине в ряди безробітних мільйони і мільйони людей. Якими політичними, соціальними і військовими наслідками те закінчиться – це треба розглянути окремо. В будь-якому разі для США це теж завершиться катастрофою. Вперше за сотню (і більше) років.

Фінансово-економічній системі США потрібен сильний імпульс, попит на її продукцію та ресурси. Звідки його чекати? З економічно розвинутої та стабільної Європи, котра поки що тіснішого співробітництва з партнером по Північноатлантичному альянсу не потребує. А він при тому тримає над Західною Європою найтяжчу частину військової парасольки і прагне тісніше зв’язати взаємні інтереси, опосередковано ділитися і витратами. Європа ж задоволена балансом, налагодивши економічні зв’язки з Росією, річний торговий оборот з якою складає більше половини трильйона доларів. Головний компонент в цих обсягах з боку Росії – енергоносії.

Тим часом початок нового тисячоліття збігається з революційними змінами в енергозабезпеченні. Один з напрямків – сланцевий газ, США мають найбільші його запаси. Завдання зрозуміле – розвернути інтерес Європи до цього джерела, відмовившись від східних трубопроводів. Підстава для цього винятково зручна – з агресором, котрий тупо нівечить світовий порядок, не може бути ні партнерства, ні співробітництва. Війна в Україні для того унікальний привід.

Отож Кремль може пустити кров Україні, захлинувшись нею і сам. Згорнувши енергетичні програми з Європою, РФ змушена буде компенсувати їх співробітництвом, скажімо, з Китаєм та Індією. Росія вже сьогодні поставляє Китаю газ по $300 за тисячу кубометрів (в Україну – у півтора рази дорожче). Але якщо зупиняться насосні станції на трубопроводах в західному напрямку, “Газпрому” за щастя здаватимуться поставки газу тому ж Китаю за… 50 доларів. При тому апетити російських “трубососів” не зменшаться, як на те відреагує економіка, фінанси і… народ, здогадатися не важко.

Можливо, цю тему варто було б зробити провідною в дипломатичних переговорах з Кремлем? Тут якраз посередники не потрібні. Домовляються ж про щось на фінському острові росіяни з американцями, українців не кличуть. У російських керівників нині хмеліє голова від своєї ситуативної зверхності над українською державою. Та це така зверхність, що може їм вилізти боком. Тому мир, звільнення наших територій від російських військ – це не лише потреба України. Це об’єктивний інтерес і російської держави. Вона мусить його враховувати, якщо нею керують адекватні люди.

Нам же потрібні невідкладні реформи. Розпочинати слід із системи влади. Заяви після Майдану про демократію, посилення ролі самоврядних структур, ліквідацію адміністрацій тощо виявилися пропагандистськими деклараціями. Проект змін до Конституції за підписом Петра Порошенка реформування системи влади не передбачає. Навряд чи президент той проект і читав, а його оточенню зміни не потрібні.

Мороз: Оточенню Порошенко зміни не потрібні. Фото: Олександр Хоменко / Gordonua.com

Можу про те стверджувати, бо разом з кращими конституціалістами розробили саме потрібний Україні проект зміненої Конституції, але достукатися з ним до високих дверей не вдається вже півроку. “Земство обідає”: відома картина передвижника Мясоєдова могла би ілюструвати і нинішню довколовладну рутину.

Не декларацією, а повною брехнею виявилися і заклики про проведення виборів з відкритими списками. Зразком крутійства у цьому відношенні було засідання парламенту 2 вересня. Палкі промови про потребу нового закону, обурення законом “під Януковича”… Та ні, цей закон – предмет змови тих, хто тепер його критикує. В листопаді 2011 року за нього проголосували 366 депутатів, перед тим змовившись про преференції в мажоритарних округах, про складання виборчих комісій, про “відсікання” інших суб’єктів виборів високим бар’єром і злочинним адмінресурсом. Виборчий закон збережено, за зміни не проголосували регіонали (це не дивно), але й “Батьківщина” не дала половини голосів!

Навіщо затрати на вибори, якщо новий парламент буде якісно тотожний нинішньому?

Отже, новий парламент буде якісно тотожний нинішньому. То навіщо тоді затрати на вибори? Адже зміниться лише об’єкт прислужування – інший за складом олігархат. Він взує ту ж, облизану раніше, пантофлю для використання її за призначенням. Гордитися членством в такому парламенті зможуть хіба нездатні червоніти.

А ще ж будуть претензії щодо нелегітимності законодавчого органу. Хто представлятиме в мажоритарних округах Криму та Донбасу близько 10 млн населення? Хіба цю обставину не бачили показні ревнителі закону на основі відкритих списків?

Частина їх знайшли собі нову “цяцьку” – референдум про вступ до НАТО. Якраз до теми, коли у Путіна вичерпались аргументи для брехні і військового злочинства. Чи випадково це? Гадаю, ні. В політиці випадковості бувають рідко. За фактами і подіями завжди є чийсь інтерес. Інколи персональний. Як у руйнуванні Збройних сил, запровадженні бездарної багатовекторності, в газових угодах, анексії Криму, виборчому законодавстві, згаданому референдумі…

Але ж є ще інтерес народу, звичайного громадянина. Він хоче миру, а не трун (бо траурні почесті і посмертні нагороди не зменшують материнське горе). Хоче роботи і достатку, а не поневіряння по світу. Хоче бути людиною у своїй країні. Ім’я якій – Україна”.

Источник: Gordonua.com