Є така професія – захищати Батьківщину. Історія ветерана Михайла Люкевича (відео)

Михайлу Івановичу Люкевичу 96. Ветеран другої світової, військовий. На серці біль, але тримається. Не так давно поховав кохану дружину, з якою прожили в любові і злагоді 65 років і дев’ять місяців. Воєнні роки все життя “стоять перед очима” , бо те потрясіння назавжди закарбувалось в пам’яті.

Друга світова застала Михайла Івановича Люткевича підлітком. У червні 1941-го року йому було лише 13. Звістка про оголошення початку війни стала великим потрясінням для хлопця.

МИХАЙЛО ЛЮТКЕВИЧ ВЕТЕРАН ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
В сельсовет позвонили из района, а сельсовет объявил нам, что началась война. Фашистская Германия напала на Советский Союз. Я чувствовал растерянность какую-то.

Ніхто тоді не знав, що ця війна назавжди розділить життя на “до” і “після”.  Два роки Михайло провів в окупації в селі Михайлівка Чернігівської області.

МИХАЙЛО ЛЮТКЕВИЧ ВЕТЕРАН ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
В эти два года никаких занятий не было. Это я окончил шесть классов.В 43-м в сентябре месяце освободили наше село. И сразу открылась школа. И я заканчивал седьмой  класс. В 44-м работал в колхозе. И в 44-м году в декабре я был призван в ряды Советской Армии.

Михайла Івановича направили в 79-й окремий зенітно-артелерійський дівізіон. Там він , розповідає, за тиждень пройшов прискорений курс молодого бійця і був призначений наводчиком до однієї з батарей.

Читайте нас у Facebook, Telegram, Instagram та дивіться наші відео в YouТube та TikTok.

И начался боевой путь по направлению города Кракова. Это первая столица Польши была. Наша задача была охранять с воздуха наступающие войска. В батарее были, конечно , и наши отцы. Мы как дети там были. Самые яркие воспоминания, это, когда охраняли аэродром в Кракове и налетали немецкие самолёты. Вот это само такое чувство напряжённое, когда пушка стреляет наша, когда ты наводишь на самолёт пушку. Вот это самое такое как, и страха, и радости не было. Вот такое чувство только боевое и все.
Важко навіть уявити, де брав силу і мужність шістнадцятирічний парубок, щоб не злякатись, не розгубитись перед навалою ворожих винищувачів над головою, А продовжити цілити і збивати нациські літаки один за одним.

На фронті юний Михайло воював лише рік. Але це був найстрашніший, найтемніший рік у його житті. Тож виклик  “перемога” пролунало  найсолодшим і найпрекраснішим словом.

И, вот, 9 мая наступило. Значит, объявили. А как объявили: будем салютовать! Мы жили в землянках . Поступила команда: будем салютовать !. День победы настал! И мы салютовали 9 мая в городе Бунслау. Чувствовали большую радость, что закончилась война и остались мы живы и здоровы все,что мы выполнили свой долг перед Родиной.

І ось, нині напали на мирну Україну, зруйнувавши бомбами мирні оселі.  Як сприймати те, що відбувається сьогодні,  людині, яка вже колись пережила війну, йшла в бій пліч опліч з тими, хто сьогодні цілить ракети в його ж будинок, нищить рідне місто?

Сын мой вот, невестка моя , у них на Салтовке квартира в десять раз моей. Разбили эту квартиру – как это? За что они страдают? Не знаю. Очень тяжело на душе от этой войны. Вот, когда в Купянске пришла заведующая музеем и работница на работу  и их там убивают, когда 23 человека погибли в Умани – это невинных, ночью, 23 человека погибло, среди них шестеро детей – как это можно воспринять , только тревожно, с болью это все воспринимаешь.

Михайло Іванович вірить у найскорішу Перемогу України і, каже, буде салютувати ще гучніше, ніж у 45-му.

ОСТАННІ НОВИНИ

• Що допомагає харківським школярам визначитися з майбутньою професією?
• Відключення світла у Харкові на 24.11.2024
• ДТП у Салтівському районі Харкова: постраждали два пішоходи (фото)
• Харків наприкінці листопада (фоторепортаж)
• Цінність людського життя є найбільшою. На Меморіалі жертвам Голодомору відбулася панахида