“Мене врятувало, що спала під двома ковдрами”. Історія мешканки розбитої багатоповерхівки
Євгенія Ісаївна – харків’янка. Мешкала разом з родиною в будинку на вулиці Георгія Тересенка. Батько був військовим, розповідає жінка. Тож по світу поїздила, багато міст бачила, і з впевненістю, каже, може стверджувати, що рідний Харків найгарніший. Говорить, жили та раділи. Дітей ростили. Але щасливе мирне життя в їх родині зруйнувалося ще в 2014-му.
ЄВГЕНІЯ ДИМЧЕНКО
Родина в мене дуже патріотична. В мене зять воює з 14-го року. А чоловік, як сів у 14-му році перед телевізором, так і помер від інфаркту. Син захворів і тоже помер. І ми з донечкою осталися.
А 24 лютого 2022го, каже жінка, і зовсім світ перевернувся.
С этой Россией, будь вона не ладна. Безсовісні!! Хтоб мог подумати, що таке вот сотворить.
Те, що вони з донькою залишаться у Харкові, твердо вирішили, каже, ще на початку війни.
А куди я поїду!? Я тут всю жизнь прожила свою.
Євгенія Ісаївна говорить, сподівається, що найжахливіший день війни вона вже пережила – день, коли ракета влучила в їх будинок.
Нас розбомбило дуже рано. О 06:45. Я ще спала. І мене спасателі витягували у вікно, тому що надо мною там і погибші були. А я з переляку і кошельок, і пенсійне посвідчення, ну все, знаєте як, коли людина спить. Мене врятувало те, що це було шосте жовтня. І ще не топилося, і було холодно. І я спала у спортивному костюмі, і вкрита була там нєсколько одіял. Його потом знайшли, так в ньому, вже даже у вистіраному, було скло. І нас зразу, оце адміністрація тут чудова. Не отказують ні в чому. Зразу нас сюда привели. Як могли, усіх посилили сім’ями, щоб зручніше.
Тимчасове помешкання поки що стало для жінки єдиним прихистком. Бо йти нікуди, тож, каже, дякує місту, що є дах над головою. Єдина радість для Євгенії Ісаївни це її троє котиків. Тож, каже, щастя, що вони поруч із нею.
Оцей рижий, що заховався, він вообще був крощечний. Славік його відкопав з кірпічей. У нас отам, де витяжки газові, все обвалилося. Повний карідор був кірпічей. Його засипало.
Жінка з любов’ю розповідає про своїх чотирилапих улюбленців, про те як доглядає за ними та лікує від пережитого стресу.
Он і травку їм носю, і мию. Горшочок в них всігда чистий. Цей сіамочка прийшла через дві неділі, мене не узнавала. Такий стрес. Даже кошечка получила такий стрес.
Та найбільше тішить жінку, говорить вона, турбота та увага до її проблем адміністрації району та волонтерів, які допомагали з розселенням після прильоту і наразі продовжують допомагати.
А тут вообще, тут такі условія! Гаряча вода – пожалуйста, йди купайся, на дев’ятому етажу стоять імпортні машинки стірать – пожалуйста, стірайся. Получаємо, вот получили пайки – таке там, стірать, порошок іностранний. Ну, все, я ж кажу. А кормлять, я вам передать не можу. Дома й то бува, звариш обєд – борщ там – на три дня, а тут кожен божий день все разне, все. І м’ясо натуральне: і куряче м’ясо дають, і котлети дають. Які гарніри, разні. І каші, і макарони, і вермишельки. І сирок тертий дають до вермишельки. Ну, все, все, я ж кажу. Ну, просто. Я даже не ожидала, що таке буде відношення, і так буде добре. Дуже добре.
Євгенія Ісаївна, говорить, є в неї дві мрії. Одна, щоб скоріше війна закінчилась. Друга – повернутися в свою відновлену квартиру. Каже, вірить, що так і буде.
ОСТАННІ НОВИНИ
Випуск № 78 (837) від 27.06.2024
